taraskazkar (taraskazkar) wrote in bitter_onion,
taraskazkar
taraskazkar
bitter_onion

Казка про Великого Орла

      У давні прадавні часи, коли світ ще був молодий і майже порожній, на землі не було жодного звіра і жодної людини. Лише безсловесні риби населяли ріки і моря, поодиноко росли величезні дерева, а високо високо, серед скелястих і неприступних гір влаштував собі гніздо Великий Орел. Скільки себе пам'ятав він завжди був один однісінький. Від самого народження, коли шкаралупа яйця розкололася і він вперше побачив цей, як тоді здавалося неосяжний світ, і донині, коли цей світ остогид йому гірше гіркого, Орел не бачив і не чув жодної розумної істоти.
      Він навіть не знав хто його батьки, що залишили яйце у цьому самотньому світові. Звісно він здогадувався що вони Великі Орли, а не скажімо риби, або інші птахи. Втім уявити собі інших птахів було дуже складно, тому що Орел не бачив жодного іншого птаха, лише своє відображення, коли він пролітав над водою. В такі миті Великий Орел уявляв собі що то не він відбивається у воді, а летить поряд його брат орел, і їм так добре було летіти удвох. А іноді він дозволяв собі думати що поряд летить горда і красива орлиця, і вони разом повертаються до спільного гнізда щоб нагодувати своїх орлят. Але дуже рідко він дозволяв собі такі фантазії, тому що знайшовши порожнє і самотнє гніздо, Орел сходив з розуму від цієї своєї самотності та кричав так, що світ здригався від страху, а потім несамовито починав крушити все навкруг, аж поки сили не покидали його. А потім плакав. І повний жалю і презирства до себе, роками лежав і не ворушився, бажаючи померти і не в силах здійснити навіть це бажання.
      Він багато разів пробував залишити цей світ, полетіти геть за його межі, але нічого не виходило. Орел злітав так високо, що земля перетворювалася на маленьку кулю далеко внизу, але кожного разу йому не вистало повітря для останнього ривку, а невидима, легка, але дуже потужна сила тягнула його назад донизу. Після неймовірної кількості спроб Великий Орел вирішив що втекти з цього світу неможливо. Він тисячі тисяч разів облетів всю землю і вивчив кожен її куточок в пошуках спочатку ще хоч кого небудь, а потім ще раз, шукаючи вихід, або хоча б підказку де його шукати, але так нічого і нікого не знайшов. Йому навіть подобався цей світ, його дім, його в'язниця, якби ж тільки він не був такий самотній.
      Довго думав Великий Орел як йому бути, і важкими, складними, плутаними були ті роздуми. Він відкидав і відкидав всі варіанти, аж поки не залишився один єдиний. Орел зрозумів, що якщо він відмовиться і від нього, то так і помре самотній і божевільний на цій планеті. Тому, повний рішучості, як у молоді роки,  коли він вперше пробував покинути гніздо і полетіти, Великий Орел, гігантськими взмахами крил почав стрімко набирати висоту.
      Вище і вище, аж поки земля стала далекою і маленькою, до тієї, добре відомої йому межі, де закінчувалося повітря під крилами і в легенях і летіти було вже неможливо. На якусь мить він завис у найвищій точці свого польоту. Окинув своїм орлиним оком такий близький тепер місяць і таку далеку землю, і нічого не відчув. Він навіть здивувася від такої повної відсутності почуттів. Той подив втішив його, а потім він знайшов глибоко глибоко, на самому своєму дні, ще одне відчуття - маленьку іскорку надії. Надії на те, що нічого не закінчується, а все лише починається. І так його розрадила і звеселила та іскорка надії, що він весь сповнився впевненості: він все робить вірно. Саме в цю мить почалося його падіння.
      Великий Орел не намагався його вповільнити як робив у всі попередні рази, а навпаки, склавши крила розганявся з кожною миттю все швидше і швидше. Скоро повітря почало обпікати його, пір'я спочатку задиміло, а потім і запалало, і Орел зрозумів - вороття немає. Охоплений шаленим свистом повітря, полум'ям і димом, не відчуваючи нічого крім рішучості, на величезній швидкості він врізався у землю. Вибух був такий що весь всесвіт здригнувся і на мить завмер у подиві.
      А Великий Орел розбившись об землю розлетівся незчисленими уламками, і кожен, навіть найменший з цих уламків перетворився на птаха. І кожен птах був не схожий на інших. Серед них були і великі подібні до самого орла, і геть маленьки пташечки, сірі, білі, чорні, кольорові та багатокольорові, всіх можливих форм, розмірів і видів птахи. Перелякані та здивовані вони розлетілися у всі сторони, населили небо і землю, і більше ніколи цей світ не був самотній. І більше ніколи він не згадував про Великого Орла, окрім як іноді у казках, та й ті з часом почали забуватися. Але в кожному птаху і досі живе частина Великого Орла і маленька крихітка надії.
Tags: казки народів криму, скіфи
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 10 comments