Grzegorz (grzegorz) wrote in bitter_onion,
Grzegorz
grzegorz
bitter_onion

Ноука имеет много... або антиколониализм

Они ведь все, Очкарики, такие. Им главное название придумать.
(с) Пикник на обочине


Вот вы тут иногда матом говорита а настоящие учоные вас всех изучают.
Не верите??? Недавно агенты nnnnnnnnnnnn в порядке любезности ознакомили пана Гжегожа с _реальной_ ноучной работой, посвященной работе Катедры и пана Лука. Работа была написана молодой и симпатичной учоной nnnnnnnnnnnn из прифронтового города nnnnnnnnnnnn.

Антиколоніалізм у блогосфері як спосіб національного пізнання: нові тренди публіцистичного дискурсу.

Про постколоніальні студії та дослідження починають говорити з другої половини ХХ століття, із завершенням Другої світової війни у звязку з отриманням рядом країн-колоній Західної Європи незалежності від метрополій.

Цим саме територіальним та часовим ареолом до певного моменту обмежувалась сфера зацікавленості цієї наукової галузі.
Саме тому, поряд із закиданням постколоніальним дослідженням їхнього звуження до поля  - «перший світ бачить себе у третьому світі, тим самим подалі використовує колонію як таку задля самопізнання» [1, c. 531],  коли колонії досліджують не з метою самоусвідомлення колонізованої нації, а  з метою самоусвідомлення метрополії, є претензія до географічного обмеження даного типу досліджень «Західна Європа та її чужинці». Бо таким чином із кола зору дослідника випадають «явища інших колоніалізмів, ніж західний - Російської імперії, Радянського Союзу, Китаю, Японії» [1, c. 532].

Поряд з постколоніалізмом вживають термін антиколоніалізм. За визначенням М. Павлишина, «антиколоніальним» варто вважати простий опір колоніалізму; спроби перевернути з ніг на голову ієрархії колоніальних вартостей (наприклад, не імперський псевдоуніверсалізм, а неповторна сутність нації є джерелом усіх вартостей); спроби на місце імперських («фальшивих») мітів поставити («правдиві») міти національного визволення. Свою полемічну виразність і політичну заангажованість антиколоніалізм досягає коштом прямого успадкування структур колоніалізму» [1, c. 532]. Той же М. Павлішин розрізняє антиколоніалізм та постколоніалізм як окремі поняття, і вважає останній більш складним та прогресивним методом націєбудування: «Постколоніальним можна вважати протистояння на рівні не простого заперечення колоніалізму й схвалення протилежного (як звичайно, нації), а на рівні усвідомлення. Постколоніальному ставленню притаманне використання досвіду як колоніального, так і антиколоніального, і розуміння відносності цих двох історичних структур. Постколоніальна свідомість.... їй притаманна схильність до плюралізму, толерантності, компромісу й іронії».

Виходячи з вищезгаданого, однією з провідних рис антиколоніалізму можна виділити певне мавпування, віддзеркалення імперських міфів та системи цінностей. З одного боку, це обмежує розвиток руху до національного самопізнання колоній в рамках антиколоніалізму, звужує його до простого заперечення в полі бінарної опозиції «свій-чужий». З іншого, дзеркальна відповідь на імперські виклики дає моральний дозвіл широко використовувати інструментарій метрополії - мову, риторичні фігури, знакову систему тощо, та надає всьому дискурсу об’ємності та полемічної гостроти. Наприклад, мемотичний троп спільного імперського минулого фашисти/дєдивоювали мавпується рашисти/онуки про..бали(витрачали). Блюзнірська картинка з того ж дискурсу спільного минулого колонії та метрополії «можем повторить» дзеркалиться, з боку офіційної риторики, трагічним «ніколи знову», а з іншого, народного боку, таким саме «можем повторить» з роками стрімкого падіння економіки РФ і схематичними фігурами російської та іноземних валют, і так далі.

Тобто, те саме «просте» заперечення виявляється не таким вже й простим, і досить цікавим і з точки зору відображення суспільної свідомості, і з точки зору емоційної виразності саме антиколоніального контенту.

Одним із найяскравіших представників тренду антиколоніалізму в сучасному медійному просторі, а саме у блогосфері , є творчість блогера, що виступає під псевдонімом Горький Лук на платформі блогів Живий журнал [2]. До певного часу його доробок обмежувався мережевими текстами, що розходилися багатотисячними копіями та перепостами, минулого року харківське видавництво оформило ці тексті у вигляді книжки "Ноука от Горького Лука", включивши їх у царину літератури в реальному часі та просторі.

При ознайомлені з доробком цього автора ми наочно бачимо, як ситуативний мережевий стьоб як спосіб самовираження субєкта спілкування переростає в гостру політичну сатиру без кордонів з боку жанрових, лексичних та інших форматів. Виняткова яскравість тропів, зневажання сталими поглядами на тексти, влучність та меметичність мови - це і багато іншого стали причиною небаченої популярності блогу. Статистика платформи ливджорнал каже про біля мільйона відвідувань блогу за місяць - небагато серйозних новинарних та публіцистичних медіаресурсів можуть похвалитися такою численною аудиторією.

Таким чином, як здається, розробка саме антиколоніального дискурсу в сучасному медіапросторі є запитуваною, плідною та загальнопотрібною. На прикладі згаданих мережевих текстів можемо бачити  ефективність антиколоніалізму як в плані деконструкції імперських міфів, так і з точки зору побудування власної національної позитивної міфології.
Горький лук, цілком у рамках використання імперського інструментарію, пише російською мовою. Тому ворожі націєстворенню імперські міфі руйнуються саме імперським знаряддям, і у першу чергу у носіїв саме цієї мови.

Досягаюся одразу дві цілі. Перша - російськомовні українці мають змогу очистити власну свідомість шляхом розвінчування навіяних вартостей чужої культури. І друга, не менш важлива в умовах інформаційної агресії - деконструкція сталої імперської міфології на полі суспільної свідомості супротивника, зміна системи координат проімперської ієрархії з того боку парєбріка. В цьому випадку ми можемо побачити локальний прояв постколоніальної іронії долі, коли мова імперії, як знаряддя, що багато століть було дієвим інструментом колонізації, повертається такими текстами проти самого носія імперства та захищає суверенність нації та національного.

Ефективність та актуальність антиколоніального дискурсу в реалізації зіткнення свій-чужий також проявлена у створенні цими текстами власної міфологічної історії нації, яка б навряд чи виникла в інших умовах, без провокації ззовні. Так, наприклад, у коментарях до запису від 13.05.16 [3], коментатор із РФ, гість блогу, озвучує відомий імперський штамп про виникнення України: «Смешно как вы Ленина ненавидите. А он вам страну создал из славного куска нашей». На що отримує відповідь: «Смешно как вам киевские князья страну создали, а у вас, потомков мокшанских жабоедов, не пойми откуда сакральная корсунь, исконный кенигсберг и священный сахалин». Таке віддзеркалення перевертає парадигму «старший-молодший брати», дає оцінку діячу імперії, висміює безпідставні територіальні імперські амбіції. Є і більш цілісні «концепції», що також вдало обіграють чужі пропагандистські шаблони.

Ось так Горький Лук починає свою розповідь про фатальну для економіки рф залежність від експорту вуглеводородів http://gorky-look.livejournal.com/57567.html:
"Мы, нащадки Древних Укров, сделали много великих и славных дел. Мы постригли мамонтов, шобы связать себе из шерсти тёплые шкарпеточки, и голые Proboscidea, прикрывая срам большими ушами, с позором убежали в Африку, где и водятся до сих пор. Мы утопили Атлантиду, шобы посмотреть, як воно бовкне? — зато потом, проспавшись, выкопали ложками Чёрное море, а из отвалов насыпали Кавказ. Один раз, увлёкшись креативом, мы реально спороли х…ню и построили Москву. Убедившись в том, шо идея была нездоровая, мы решили исправить ошибку и послали своих западенских геологоразведчиков в Сайберию искать углеводороды — и, конечно же, нашли их. А, может быть, и просто подбросили их кацапам, как наркотики. Шо нам стоит, если мы море выкопали? А затем насверлили дырок в земле и проложили трубы. Многоходовочка"

Як здається, процес вибудування власного національного виглядає більш загальноприйнятним та позитивно оцінюваним загалом, ніж процес деструкції та нищівної критики чужого імперського. Але це останнє, з огляду на досліджувані тексти та супутні суспільні процеси, запитуваність та актуальність цих текстів, є неуникною частиною набуття національної самосвідомості. Етапові постколоніального синтезу двох культур, колонізованої та колонізаторської, має передувати антиколоніальний етап аналізу, деконструкції та вибіркової відмови від певної імперської культурної спадщини.

Звичайно, зручніше у хазяйстві  нічого не викидати, а зберігати під канапою, і у процесі прибирання не виносити сміття, а замітати його туди ж. Але у такому разі через певний час з-під канапи може вилізти монстр, і впевнено сказати, що він завжди тут жив, це його земля, і крим завжди був руським.

Як показує досвід, ми не маємо чим зустрічати такі новини.

Використана література


  1. Павлишин М. Постколоніальна критика і теорія / Марко Павлишин // Слово. Знак. Дискурс : Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. // за ред. М. Зубрицької. – Львів : Літопис, 1996. – С.531-535.

  2. http://gorky-look.livejournal.com

  3. http://gorky-look.livejournal.com/98853.html



PS:  если кому-то показалось, что он узнал автора, то он ошибся, если вы понимаете о чем я.

Tags: ноука, терминологическое
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 13 comments