Andriy Lypkivskiy (a_lypkivskiy) wrote in bitter_onion,
Andriy Lypkivskiy
a_lypkivskiy
bitter_onion

Митрополит Василь Липківський. Розуміння урочистого в’їзду Христа в Єрусалим

Originally posted by a_lypkivskiy at Митрополит Василь Липківський. Розуміння урочистого в’їзду Христа в Єрусалим

Митрополит Василь Липківський.

Проповіді

Розуміння урочистого в’їзду Христа в Єрусалим

(Вербна-квітна Неділя)

Браття! Чого це Христос так урочисто йде в Єрусалим? Чого це Його, як царя, зустрічають з пальмовим віттям? Нераз і раніш Христос приходив в Єрусалим, нераз збірав навколо Себе великий натовп людей, що слухали Його слово та сцілялися від своїх недуг, але такої урочистости в попередніх завітаннях Христа до Єрусалиму не було. Тепер же Ісус іде в Єрусалим не тільки, щоб навчати та сціляти нарід, а йде на те, щоб і постраждати і померти за життя світу. От через що Христос так урочисто входить тепер в Єрусалим. Він їде на страждання, Він іде на хрест з такою ж урочистістю, як цар іде на своє царство. І нарід зустрічає Христа, як царя, стелить по дорозі Йому килими, одежу, кидають під ноги віття пальмове і вітають, як Сина Давидового.

[Далі...]

Але про страждання цього Сина Давидового нарід тоді й думки не мав. Нарід радів. Тільки Христос, дивлячись на нього і на його славетний город, заплакав і сказав: «От коли б же й ти зрозумів, хоч принаймні, в цей день твій те, що діється для Твого замирення. Але ж воно й тепер закрито від очей твоїх» (Лук. 19, 41). І дійсно нарід тоді не бачив, що робив і в той час, коли зустрічав Христа, як царя, і через кілька день, коли вимагав, щоб цього царя було розп’ято.

Ми ж, браття, уже свідомі Христові послідовники, ми вже добре розуміємо, кого ми зустрічаємо в цей день наш і длячого зустрічаємо. Ми зустрічаємо того Царя, який сказав: «Царство моє не від світу цього, Я прийшов на світ, щоб благовістити істину і тільки той, хто прагне до істини послухає голосу Мого» (Іоан. 18, 37). Отже і ми урочисто зустрічаємо тепер Христа, як Царя правди, тієї правди, за яку Він постраждав, за перемогу якої життя Своє поклав. Яка ж це правда? Це правда визволення кожного народу, кожної людини, це правда вільного єднання людей, народів, та правда, про яку й Тарас Шевченко сказав: «Розкуйтеся, єднайтеся... в своїй хаті своя правда і сила і воля».

Отже й тепер ми, браття, в своїй хаті зустрічаємо Христа своєю правдою, своєю волею, служимо Йому тими дарами, якими Він нас об дарував. Ми, український нарід, в це свято зустрічаємо Христа з вербовим віттям, освячуємо вербу. Який-небудь фарисей може й тут причепитися і казати: «Хіба ж це можна зустрічати Христа з вербою? Адже ж єврейський нарід в св. землі зустрічав Його з віттям з пальми та з фиників, як про це й св. письмо каже? (Іоан. 12, 13). Це ж образа для Господа, замість розкішного пальмового віття зустрічати Його з нашою бідною вербою!» Коли б хто так казав, відразу показав би свою нерозумність, Бо через що нарід св. землі зустрічав Христа з пальмами? Бо такі дерева ростуть там скрізь і при дорозі. У нас в Україні росте верба, ми і зустрічаємо Христа з вербою. Десь інде на півночі навіть і верба не росте, там, звичайно, зустрічають Христа з іншою рослиною, як ознакою перемоги і це для Христа не тільки не образа, а навпаки, ще більш Йому приємно, коли Його кожний нарід зустрічає тим даром, який вирощує йому земля, в якій він живе. Бо лучше зустрічати Христа своїм власним, хоч і бідним даром, а ніж багатим, але краденим або позиченим.

Може ви мене запитаєте: на що це ви нам кажете, це ж усе так ясно?... От бачите, це все ясно, коли справа торкається пальми та верби. А от, коли справа йде про мову, тут ще й досі йдуть суперечки — чи чужою слов’янською мовою славити Бога, чи своєю українською. Тепер ще багато між нами українцями є таких, які кажуть: «Все ж таки славити Бога лучше слов’янською мовою, ніж українською. Слов’янська, хоч чужа, але священна, а наша українська проста. Як нею до Бога звертатись?» Отже, брате, коли ти хочеш і в Україні славити Бога все ж таки чужою слов’янською мовою, то зустрічай же Його сьогодні й з чужим пальмовим віттям, а не з своєю вербою. Вербу покинь! Не хочеш?! Отже не ганьбуй нічого свого рідного, своєї мови, як найкращого Божого дару і всіх тих дарів, якими Бог обдаровує і нашу душу і нашу землю рідну.

Зустрінемо ж Христа Спасителя Нашого, що йде на страждання, щирою молитвою на нашій рідній мові, з нашою вербою в руках, зокрема тепер, коли Христос і нашому народові посилає спасіння своє, єднаючи нас в нашу рідну церкву і гучно виголосимо: «Спасіння наше від Христа Спасителя! Благословенний Той, Хто приходить в Ім’я Господнє!» — Амінь!/

Tags: проповіді
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments