vnukbanderivca (vnukbanderivca) wrote in bitter_onion,
vnukbanderivca
vnukbanderivca
bitter_onion

Ю. Макаров про подальшу долю української мови ( За рибу гроші - 5)

Originally posted by mysliwiec at Ю. Макаров про подальшу долю української мови ( За рибу гроші - 5)

За рибу гроші-5

НИНІШНЯ РОСІЙСЬКА — ЦЕ НЕ МОВА БУНІНА І ПАСТЕРНАКА. ЦЕ МОВА ГАЗЕТИ «ПРАВДА» Й РАДИ ВЕТЕРАНІВ ПРИ ЖЕКУ № 512, РОЗЧИНЕНА КРИМІНАЛЬНИМ ДІАЛЕКТОМ І ВІДПОЛІРОВАНА ПОПСОЮ.
НАВІТЬ ЯЩО НЕЮ КОРИСТУЮТЬСЯ ГЕРОЇЧНІ ЗАХИСНИКИ ДОНЕЦЬОГО АЕРОПОРТУ.


Якщо погодитися, що мовне питання в Україні рясніє синцями, забоями й мозолями, зараз ми підходимо до одного з найболючіших місць у розпочатому марафоні (див. Тиждень, № 1-2, 4, 6, 7): необхідно зрозуміти, яка саме російська мова надалі функціонуватиме в нашій країні.
Почну з того, що російська в нас не зникне ні за рік, ні за десять, ні, може, навіть за сто, хай би як цього хотілося радикальним патріотам. У кращому (гіршому?) разі вона звузить сферу функціонування.
Інше питання: якá саме російська? Яка?!
Вийдіть на вулицю, ввімкніть телевізор, радіо, відчуйте різницю між тим, як говорять кияни, харків’яни, дніпропетровці, й тим, як висловлюються герої досі не заборонених російських серіалів.
Там, «за порєбріком», наших людей упізнають миттєво й безпомилково, і річ не лише у вимові. Наше знамените «г» (до речі, домовимося раз і назавжди, що воно не фрикативне, воно фа-рин-галь-не), наше заднє «а», наше неоглушене «в» у кінці слова — ні, це не російська, точніше така російська, яку росіяни не визнають своєю. Тільки коли треба захищати «русскій мір», але то вже тема геть не мовознавча.

«Наша» російська засмічена українськими словами й численними кальками з української. Саме засмічена, а не збагачена, хоча деякі філологи вже готові оголосити українську російську окремим варіантом із власною нормою на кшталт американської англійської.
Якби ж тільки гуманітарна сфера України досі не була пов’язана тисячами ниточок із «мовою-дахом» (це не метафора, а легальний термін) і дах цей не містився далеко за українським кордоном.
У своєму «вуличному» варіанті «наша» російська живиться саме ззовні через телевізор, радіо, інтернет, а освічені верстви й далі орієнтуються не на умовну регіональну, а на цілком реальну московську норму.
Одесит Борис Херсонський і киянин Олександр Кабанов пишуть свої чудові вірші не одеською й не київською, а російською російською. Інакше було б дивно.

Ну й гаразд. Зрештою, політика політикою, а культура кордонів не має. Хіба?
Невже інструмент ніяк не впливає на результат процесу? Індивідуальна майстерність, вольове зусилля можуть хіба що компенсувати те, що в стихійному порядку мимоволі випирає з тканини мови.

Що не так із російською? А те, що нинішня російська (не лише в Україні, а передусім у самій Росії) — це не мова Буніна, Набокова, Пастернака. Це мова Сталіна, Брєжнєва й Суслова, мова газети «Правда» й ради ветеранів при ЖЕКу № 512, суттєво розбавлена кримінальним діалектом у 90-ті роки минулого століття й відполірована могутнім валом сучасної попси.
Водночас російська надзвичайно багатозначна, вона заряджена на іронію, сарказм, усілякі натяки й подвійне дно, що практично не піддається перекладу — наслідок адаптації до років цензури та політичного контролю.

Процитую Оксану Забужко:
«Філософська герменевтика (М. Гайдеґґер, Г. Ґадамер) успішно довела, що насправді не ми володіємо мовою, а, навпаки, мова володіє нами. Не вербалізоване, не впіймане словом вислизає з ясно освітленого кону свідомости в темну млу непевних, хаотичних відчуттів — єдино лише висловлене, о-словлене існує для нас реально:
мова і тільки мова велить нам сприймати світ таким, а не інакшим, накидає нам світогляд».

Ще й ще раз: мова — сума текстів, що нею озвучені.
«Терки», «крыша», «откат», а також «скрепы», «пиндосы», «гейропа» та «либерасты» — таким є активний шар актуального російського словника.
А коли додати, що фразеологія, тобто стійкі словосполучення, які однаково зчитуються всіма членами мовної спільноти, належить мові (поряд із лексикою, морфологією та синтаксисом), то слід визнати, що «за нашу і вашу свободу» — це частина польської мови (і польської свідомості), а «ядерный пепел» і «мочить в сортире» — невід’ємна частина російської.
Нічого особистого.

Українській у цьому сенсі парадоксальним чином пощастило:
через тривалі обмеження її використання, особливо в офіційному вжитку, у ній затрималося значно менше радянських штампів, хіба що «партія веде» й «чуття єдиної родини», та й те треба довго згадувати.

«На Лабутенах ...нах и в о...ительных штанах» — ось, на жаль, сучасна подоба мови Чєхова та Блока, до яких досі апелюють захисники двомовності.
Потрібні нові Платонов, Шаламов і брати Струґацкіє, щоб вилікувати родимі плями комуністичної та кримінальної диктатур на тілі «великого и могучего, правдивого и свободного».
Доки того не станеться, — а це не наше завдання й узагалі не наша справа, — для багатьох українців (не для всіх, але, безумовно, для носіїв тонкого слуху) російська залишиться мовою ворожнечі, мовою ненависті.
Навіть якщо нею користувалися героїчні захисники Донецького аеропорту імені С. Прокоф’єва.



Український Тиждень
Матеріал друкованого видання
№ 9 (433)
від 3 березня


* * *
Стаття "ЗА РИБУ ГРОШІ-4" і посилання решту попередніх - ТУТ


Tags: vnukbanderivca, мова, репост
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments