Сітуп (ctype) wrote in bitter_onion,
Сітуп
ctype
bitter_onion

про перший раз

якщо прибрати деякі назви, то буде схоже на історію часів другої світової чи навіть більшовицького перевороту

Originally posted by vivagor at 23.02.2016 або про перший раз
Коли на початку 2014 року в Україну прийшла «русская вєсна», не уникнув непроханої навали зі сходу і Бахмут. У місті періодично, але організовано – під ворожим диригуванням з’являлися групи невідомих людей під російськими прапорами, проводили акції і зникали у невідомому напрямку. А тим часом місцеві сепаратисти приймали справи. Тутешні силовики на усі нахабні антидержавні дії відверто саботували свої прямі обов’язки, посміхаючись в очікуванні жирних російських зарплат. Але не всі мілітарні структури в Україні були роз’їдені іржою зради. Люди, для яких «честь», «присяга» і «Україна» виявилися не порожніми словами, мужньо стали на захист Батьківщини, виконавши свій обов’язок. Так ще на самому початку весни в Донбас потянулися розвідувально-диверсійні групи армійського спецназу: Збройні Сили готувалися до операції із захисту територіальної цілісності держави. І Бахмуту, тоді ще Артемівську, неабияк пощастило: внаслідок розташування у наших палестинах стратегічних складів зі зброєю і важкою технікою, після першого, пробного і аматорського штурму з боку загарбників, до міста, на посилення місцевих частин, направили зведений загін армійського спецназу третього полку: один з найбоєздатніших підрозділів української армії. З кращими, досвідченими офіцерами – справжніми професіоналами. І вони не підвели! Зайвого казати не буду, усі події майже дворічної давнини розгорталися просто на очах городян, а дехто з них приймав у цьому і безпосередню участь. Торкнуся тільки одного конкретного епізоду.
Ще у травні в одній з розмов наші вояки попросили хоч якийсь засіб для спостереження. Хоч поганенький прилад нічного бачення. Нічні штурми тоді пішли один за одним, напруга наростала, у повітрі носилося слово «війна», тому технологічна перевага захисникам України, безумовно, не завадила б. Прохання оголосили членам нашої підпільної групи і шляхом обговорення було вирішено допомогти спецназівцям у придбанні тепловізора. Брати, так брати! Якщо йти на витрати, то купувати вже щось суттєве.
      Першим, хто відгукнувся на заклик до збору коштів – крім, власне, самих ініціаторів, – став класичний гуманітарій в окулярах з товстими лінзами, солідний і неквапливий Ігор К. За лічені хвилини він відгукнувся у закритій інформаційній групі і оголосив, що приєднується, назвавши суму пожертви. Далі поступово потянулися інші. Сума дійсно вражала: п’ятдесят тисяч гривень і наразі пристойна цифра, а тоді й поготів. Тим більше, для людей у нашому становищі. Які до всього, нічим подібним раніше не займалися. Пані Н. мені відверто так і заявила:
      - Ви ніколи не зберете подібну суму.
      - А я вірю в це.
      - Ну і скільки у вас вже є?
      - Сім тисяч.
      Співрозмовниця вражено не втрималася:
      - Скільки?!
      Потрібну суму зібрали за місяць. Тоді війна ще не посадила наші гаманці на дієту і нам вдалося...
      Це був перший досвід нашої волонтерської діяльності. З цього і почався відлік. На той час ми все ще перебували в окупації. Тому звертатися по допомогу широкому загалу в Україні було ризиковано і ми могли розраховувати виключно на себе і своїх однодумців. Але піди взнай, хто зі знайомих – громадянин своєї держави, а хто – перевертень? Тим не менше, ми досягли поставленої мети, технічно посиливши бійців спецназу, та й самі набули певний досвід. Після друку і розклеювання листівок і стікерів, після малювання українських перапорів по ночах, після здобування оперативної інформації, це стало виходом на новий рівень допомоги державі нашою групою, з якої пізніше і виріс «Бахмут Український». Так, це був наш самий перший проект. І перші підшефні. Тепловізор прийшов «Новою поштою» в окуповане місто і був доставлений за призначенням просто серед білого дня, хоч і за всіма законами детективного жанру. За відсутністю досвіду ми навіть не зробили фото. І звітували людям виключно на словах. Але нам повірили. Дякую за довіру усім небайдужим, хто долучився тоді до нашої спільної справи. Насамперед, Олександру С.
      Минув час, до наших лав приходили нові люди. І так само хтось уходив. Але основне ядро організації, створеної у підпіллі, продовжує діяти і наразі, опановуючи нові обрії.
      А буквально учора майор спецназу третього полку пан О., виправляючи несправедливість, надіслав таки фотографію нашого красеня. Для другого батальону третього полку цей тепловізор також виявився першим. Відповідно, самим бойовим. Він був в Артемівську. Пережив донецький аеропорт. Савур-Могилу... Сонцеве... Гранітне... Його не втратили у боях і навіть жодного разу не ремонтували. Він ще послужить військовим розвідниками і диверсантам третього полку зокрема і справі визволення Україні взагалі.

12767413_1710799052499346_600870242_n.jpg

12769534_1710798919166026_172624547_n.jpg

12421819_1710798879166030_1214897266_n.jpg

      Згодом допомога цим хлопцям стала регулярною, перейшовши з розряду інформаційно-оперативної до матеріально-технічної. У тому числі високотехнологічними засобами: це і сканери радіочастот, і коліматорні та снайперські приціли, і автонавігатори... Але перший раз – лишився у пам’яті назавжди. Можливо, через неповторну атмосферу спротиву, п’янкий азарт ризику і взаємодію зі справжніми героями. Бути патріотами в тилу куди легше, ніж патріотами у ворожому оточенні. Пам’ятайте про це, купуючи зайву пляшку пива.

Tags: волонтерство, мова
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments