Andriy Lypkivskiy (a_lypkivskiy) wrote in bitter_onion,
Andriy Lypkivskiy
a_lypkivskiy
bitter_onion

За що ми вас ненавидимо. Вагома відповідь українки російським блогерам

Originally posted by a_lypkivskiy at За що ми вас ненавидимо. Вагома відповідь українки російським блогерам

Сьогодні раптом зачепило одне повідомлення: "ЗА Чтоооо ??! (Саме так протяжно і саме КАПСЛОКОМ) за що ви нас так ненавидите ????"
Ми - це, відповідно, українці, тобто хохли, тобто бандерівці, тобто фашисти. Вони- це росіяни, тобто брати, тобто однієї крові, одного тіста і мало не від однієї матері.
"Ми ж стільки пройшли! А ви нас ненавидите! Все російське ненавидите. За чтоооо ??? !!" - надривалася моя лічка.
А дійсно. За що? Ну по-перше не все російське і не всіх росіян. Ніхто не змусить мене розлюбити Єсеніна, Ахматову, Блока. Я ніколи не забуду, як задихалася від захвату, дивлячись на картини Врубеля в Третьяковці. Мені все так само подобаються Земфіра, Висоцький і Розенбаум. Я виросла на російській класиці.
У дитинстві я замість альбомів з розмальовками гортала альбоми з репродукціями Васнєцова, Рєпіна, Брюллова. І Перов для мене драматичніше ніж Жеріко, а Достоєвський глибше ніж Гюго. Я це полюбила задовго до Хуйла і "кримнаш". Так, зараз "кримваш".
Але "совестьнаш".
І "правданаш".
І "богнаш", а від вас відвернувся.
І так, дійсно, ми так багато пройшли з вами разом. Велику вітчизняну, Афганістан ... Українці отримували такі ж фронтові листи, складені трикутником, такі ж похоронки, такі ж цинкові труни. Ми разом показували дулю Америці і кузькіну мать всьому світу. Ненавиділи імперіалізм і буржуїв проклятих під час холодної війни. Цвіт української нації валив ліс і гнив на сусідній шконці поруч з вашою в ГУЛАГу...







Потім Чечня. Коли старший брат сказав, що вся Чечня це суцільні головорізи і бандити, ми погодилися. Коли Грозний рівняли із землею, ми промовчали. Дай, Господи, сили тепер не померти від сорому. Коли воювали з грузинами, ми теж боязко постояли осторонь. Старшому братові адже видніше. На братську любов можна списати будь-яку підлість.

А тепер ми ненавидимо вас. Тих, у кого Хуйло і гвардійська стрічка на весь мікроскопічний мозок. За те, що ви прийшли до нас.

Може, не ви особисто. Але з вашого мовчазного схвалення або заливистого заохочення прийшли інші. У яких "російський світ" засвербів. У яких патріотизм тисне голову, кишені і курок від автомата. До нас прийшли, до своїх колишніх братів. На наші свежевиметені підлоги. У своїх кирзаках. І тепер ми вас ненавидимо.
За "захист" "своїх".
За "російський світ".
За "фашистів і Бендерівців".
За "гумконвоі". За танки, БТРи, гранатомети і автомати з "військторгу".
За наших людей, на колінах зустрічаючих труни, що в'їжджають в міста
За те, що на наших площах висять фотографії загиблих хлопців. Деяким з них ще не було 19-ти. За те, що інші 19-річні йдуть, щоб змінити вже полеглих.
За те, що по вулицях ходять чоловіки з сірими особами. Здалеку здається, що це пил. А підходиш ближче і розумієш, що це війна в'їлася в зморшки, в пори, у волосся, в душі ...
І добре якщо вона тільки в'їлася в шкіру, а не відірвала руки, ноги, не спопелила серце. І нічим її не змити. Тільки час допоможе. Скільки років потрібно провести в колі сім'ї, скільки колисок відкачати з новонародженими дітьми чи онуками. Скільки годин провести на рибалці з синами, братами або батьками. Скільки часу має пройти, щоб з'явився блиск в очах.

Скільки потрібно буде розчесати і заплести кісок дочкам, щоб руки перестали зрадницьки тремтіти. Тільки все це допоможе стерти страшну фарбу з посивілих осіб.

Ми ненавидимо вас. За те, що бачимо пацанів, з якими навчалися в школі, або росли на районі, і вони одягнені в камуфляж. І старше пацани ці стали на сторіччя. Навіть якщо за паспортом їм 20 років.
За те, що діти в школах роблять журавликів і пишуть на них "повертайся додому, дядько".
За дружин, котрі на колінах вимолюють життя своїм коханим.
За старечі руки матерів, що погладжують фотографії тих, за кого молитися вже пізно.
За скупі сльози стариків-отців. Що хоробро тримаються. І тільки потирають періодично десь там, під серцем. І сивіють, тихо сивіють ...
За новини "сьогодні в зоні бойових дій загинуло ..."
За страшне звикання до цих новин.
За тонке дитяче "мам, а тато де?".
За тремтяче жіноче "на небі". А потім лише б встигнути, аби добігти. Зачинити двері і впасти обличчям у подушку. І гризти, гризти її і вити страшним нежіночим голосом.
За майбутніх наречених, яких отці не поведуть під вінець.
За страшне слово "ніколи", що увійшло в багато українських будинків. Ви принесли його на підошвах своїх мерзенних чобіт.
Я сподіваюся, що Свєта з Ростова отримала вичерпну відповідь?

Ilona Skala

Tags: Історія України, війна, психологія
Subscribe
Buy for 100 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 12 comments