vnukbanderivca (vnukbanderivca) wrote in bitter_onion,
vnukbanderivca
vnukbanderivca
bitter_onion

Лекція №8

Оце я вам, шановні пани-браття, приніс файного матеріалу для позакласного читання. Не знаю чого пан Іван Семесюк не дуже популярний (напевно на москаликів, які накручують добрим людям рейтингів, українська мова діє як Великодня вода на хрін), але особисто я після години споглядання творчості у його блозі вже не годен більше плакати слізьми. Тому я поки піду нап'юся водиці моршинської, а ви читайте собі на здоров'я.

Originally posted by semesyuk at Лекція №8
Написав психоделічне оповідання про Правий Сектор. Таке довге, звичайно, ніхто не читає але хай полежить. Святковий настрій.
***
Томас Якович Сирота, трансправославний пенсіонер-сталініст з невеличкого райцентру в Луганській обрасті, причвалав додому після чергового мітингу під райрадою. Цього разу мітингували вже не проти НАТО, а за що-небудь істівне. На мітингу покушать не дали, ще й нагнали під сраку копняками які-то нечуйні новороси.
Томас Якович зітхнув і зазирнув у древній совітський холодильник з красивою наліпкою “Вперед, Россия!”. В холодильнику ніхуя їстівного не було, якщо не брати до уваги напівздохлу мишу і двох худеньких тарганів. Він уважно подивився на них голодними очима.
- Сталина на них нету, рептилоиды,  жидо-жиды,  развалили, ненавижу, фашисты, не кочегары мы не плотники, негры, Русь Святая, Президиум ЦК КПСС, гроздья душистые, Царь, импортозамещение, пленум, валокардин, пиндосы, ненавижу, пенсия, Москва, хахлы, уголек-то хорош, горжусь, взятие,  укры, по рупь двадцать сука, ыыы! — думав свою трансправославну думку Томас Якович і дивився на мишу, котра за цей час встигла остаточно здохнути від історичної справедливості.
Він ще трохи подумав, порозглядав мертву мишу, тоді прихлопнув скрипучі дверцята холодильника та покульгав до кімнати з телевізором і портретом Дзержинського в серванті. В телевізорі, на відміну від холодильника, завжди всього повно. Там і пожерти дадуть, і правдою нагодують, і концерт з Газмановим покажуть. Москва, звонят колокола! —  промугикав в нікуди Томас Якович і опустився у запорошене крісло з трьома ніжками і стосом Радянської Енциклопедії замість четвертої. Трохи посидів, докрутив у своїй плямистій і покоцаній голові трансправославну думку і увімкнув телевізор. По всіх без виключення каналах показували пиздатих кацапів — експертів, попів, телеведучих, мусорів, Кадирова, депутатів Мосгордуми, сербів, співаків, яку-то солдатню, комуністів, монархістів, гармоністів, трударів з Хіммаша, губернаторів Алтая тощо. Всі кацапи дохуя пизділи, співали ротами, брали одне в одного інтервю, танцювали ногами, висловлювати хижі але справедливі думки, давали влучні оцінки, прогнозували неодмінні перемоги на всіх фронтах, погрожували гібридним миром та відстоювали інтереси.
- Ыыыыы! Ыыыыы! Ыыыыы! — Томас Якович задоволенно ганяв по голові скорочений варіант трансправославної думки, —  Ыыыыы!
Сьогодні, через голодуху, він дивився телевізор до повного катарсіса та опизденіння. Пірнав у господарчі сюжети, винирював помолодівший в новинних блоках, впадав у дитинство в совітських кінофільмах, плюхався з головою в токшоу, знову винирював на поверхні концертів ко дню міліції, і так коло за колом, годину за годиною. Це був справжній укол щастя в затиснутий ненавистю мозок. Мням!!!
Але зненацька сталося щось несподіване. Телевізор припинив трансляцію з кацапського мурашника, почав якось дивно гарчати і блимати екраном, а за хвилину в ньому щось клацнуло, гримнуло і здивований Томас Якович побачив на екрані заставку незнайомого телеканалу. “Агро Центавра Тудей” —  свідчив напис в правому нижньому кутку екрана. На заставці було написано — Канал обичної істини, як вона є. В кадрі з’явився який-то крепкий бичара у вишиванці з бейджиком Гриша на грудях. Томас Якович заціпенів від люті і ненависті, — Хахол! Укр! Хунта! Ааааа!!! Ыыыы!
- Закрий свою совітську дірку і слухай сюди, штопаний ти хуй, —  спокійно сказав Гриша, — і одразу перейшов на офіційний тон кучмівського держслужбовця, — Ви, Томасе Яковичу, стали учасником жидосаксонської міжгалактичної програми “Еволюшн ор Дез”. Вітаємо вас, Томасе Яковичу і бажаємо здійснити правильний вибір! Врубайте струмінь, пацани!!! — гукнув Гриша і в мозок Томаса Яковича, прямо з телевізора, ніагарою повалила нова, досі небачена ним реальність. Він зцепінів від безсилої злоби і паралізовано пірнув у страшну трансляцію обичної істини як вона є.
Доброго дня! Ви дивитися Агро Центавра Тудей, і цю годину з вами проведу я, Адольф Петлюрович Обама! Отже, дивимося сюжет з Луганської області, що надіслали нам наші кореспонденти Гриша і Гриша.
***
Україна, Луганська область. Скромні залишки пролетарського райцентру Краснокомуняцьк лиховісно димляться після ударів американських нейтронних бомб по місцевому гастроному ім. Фрунзе. На центральній площі ім. Леніна, перед руїнами колишньої райради, здіймаються в синє небо дбайливо наскирдовані купи ім. Яроша. Вони складаються з фрагментів московитської десантури, пітерської резедентури, сепаратистського активу,  пенсіонерів-сталіністів, уральських довбойобів, місцевих уркаганів, московських телеоператорів та ніжегородскіх журналістів. Подекуди ці купи займаються полум’ям і смачно пахнуть, а кругом них пораються відгодовані правосєкі з каністрами авіаційної кірасини і довгими вилами. Високо над скирдами пролітають тисячі жидосаксонських бомбардувальників та винищувачів і зникають за небокраєм, що спалахує ніщівними вибухами.
Через центральну площу, в бік колишнього московитського кордону, суне довжелецька колона тяжкої броньованої техніки — десять тисяч “Абрамсів”, п’ять тисяч новітніх вкраїнських танків “Ярема Вишнивецький”, безліч різноманітних БТРів, амфібій та хазяйських мотопричепів “Козачок-2”. Вся ця техніка щільно обліплена литовськими, польськими, американськими, естонськими та канадійськими інструкторами спецназу, а також цереушниками та їхніми наймитами з СБУ. Всі вони гучно грають на губних гармошках веселі баварські мелодії, кожен з них по лікоть в зеленій православній крові і всі як один страшно довольні обставинами.
Вздовж магістралі густо натикано десятки тисяч однакових шибениць, що тягнуться аж за обрій, навіть якщо дивитися на них з літака. Всі вони тяжко, як виноградне гілля, увішані кацапськими блогерами, тролями, ботами і коментаторами. Їх дохуя і всі вони висять геть мертві і недовольні. На деяких шибеницях видніються крепко прибиті гвіздками фанерні таблички з намальованими на них іконками “лайк” і “шейр”.
Перед руїнами краснокомуняцької райради, майже на її сходах, стоїть група шляхетних панів правосєків, які уважно спостерігають за рухом броньованої колони, роздають необхідні вказівки ад’ютантам і керівникам тактичних груп, час від часу перемовляються по раціях з Києвом і Вашингтоном. Всі вони вбрані в дорогущі максиміліанівські обладунки нюрнбергської роботи, їхні щити вкриті пишними родовими гербами, а дворучні клеймори виблискують гравіровками і коштовним камінням на руків’ях.
- Батько! — звернувся один з правосєків до найшляхетнішого з панів — маркграфа Дніпродзержинського, світлого пана Газдрубала Калачакровича Дурдинця, — Аеромобільні ландскнехти передають по рації, що ними схоплено дуже старого і вкрай хуйового пенсіонера, який незаконно нишпорив по ворожих телеефірах і роздивлявся кацапів! Якою буде ваша вказівка? Піддати його мерзенне тіло тортурам чи просто згодувати свиням?
- Сюди цього плебея, — стримано наказав маркграф і тихо додав, — In nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti. Amen. Бажаю на нього подивитися.
- Батько! Плебей вже тут! Осьо він, прикутий старечим маразмом до совітського крісла дивиться на нас в телевізорі! — здійняв закованого в лицарську рукавицю перста правосєк і безжально вказав на Томаса Яковича з екрану телевізора.
- Он як! А ну ж бо! — велично промовив Калачакрович і уперся тяжким поглядом в Томаса Яковича. Обличчя маркграфа ставало все більшим аж поки не заповнило собою весь екран, — Слухай мене, йобаний сарацин, і не кажи що не чув! Японський філософ Банкей Йотаку якось сказав: значно коротший шлях, аніж зусилля стати Буддою — просто бути Буддою! А що скажеш на це ти, чучундра?
В цю саму мить, давно зкам’янілий від всепоглинаючої ненависті до хунти, Томас Якович усвідомив істинну природу будди. Його лице просвітлішало і набуло невловимо аристократичних рис. Він урочисто підвівся зі старого крісла, рішуче відкинув хибне “я” трансправославного пенсіонера-сталініста, полегшено зітхнув і посміхнувся світлою посмішкою істоти, що нарешті завершила свою довгу, тяжку і небезпечну мандрівку.
- Але є шлях без шляху, він іще коротший — просто не бути не Буддою! Просто не бути не Буддою!!! Ааааа!!! Калачакрович! Це я! Банкей Йотаку! Це я!!! —  радісно заволав він,  — Я Банкей!!!
Раптом кімната страшно здригнулася, сервант з портретом Дзержинського похитнувся, а за вікном почувся перший вибух американської нейтронної бомби.
- Requiem aeternam dona eis, Domine, et lux perpetua luceat eis. Requiestcant in pace. Amen. — проспівав телевізор чуйними голосами шляхетних панів правосєків.
Tags: vnukbanderivca, мова
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 8 comments