«4 На відміну від України, в Росії японську мову почали викладати (а згодом і досліджувати) понад 300 років тому — відтоді як за розпорядженням Петра I в 1705 р. в Санкт-Петербурзі при тогочасній Навігаційній („Навигацкой‟) математичній школі, що входила до складу Академії наук, була створена Школа японської мови [докл. про це див.: 12, с. 30, 42–43]».
Це текст примітки з тієї монографії про японську ономатопею, що я придбав нещодавно.
Насамперед, які тут грубі помилки. До складу «Академії наук» Навігацька школа (НШ) не входила, адже петербурзьку «академію наук і курйозных художеств» (АН) засновано значно пізніше від згаданих подій — лише в 1724 р. І до тогочасних військових «міністерств», яким впродовж свого існування підпорядковувалася НШ, АН не мала стосунку. Певно, її тут переплутано з Морською академією, утвореною в 1715 на основі навігаційних класів НШ, що їх у тому ж році перевели (увага!) з Москви до Санкт-Петербурга, позаяк НШ, що цілком логічно, була московським закладом. Отже й ніякого «Санкт-Петербурга-1705» в цьому контексті бути не могло — його взагалі було щойно засновано (у 1703), а на столицю перетворено в 1712, після чого й почалися відомчі переїзди.
Далі, назву «Школа японської мови» притягнуто за вуха — називалося це не так і за змістом було не тим, про що можна подумати. А «почали викладати і досліджувати» — це заяви того штибу, як про науково-технічний прогрес на городі в баби, до якої приїхав онук-студент. Здається, що автори просто намагалися через силу запхати непросту, утім привабливу історичну концепцію в стислу і правдоподібну на вигляд форму. Так народжуються міфи «для пролетаріату», але навіщо вони в нашій науковій літературі?!* Менше з тим, звідки ж дим?
На чиїй совісті таке магічне поводження з фактами, як у примітці, я не знаю, бо не зміг подивитися текст «Русско-японские языковые взаимосвязи XVIII века: Историко-лингвистическое исследование / Бондаренко И.П., Одесса: Астропринт, 2000», на який там посилаються. Але виходить, що згадка про «Школу японської мови» пов'язана з Дембеєм Такетавою — японцем, чий корабель розбився десь біля Камчатки. Я переповім своїми словами, як діло було, а прочитати про все це можна у відкритих джерелах [1][2]. Отож, у 1701 році Дембей потрапив до росіян, і його було відправлено до Москви. У 1702 р. цар Петро наказав навчити Дембея російської грамоти, щоби після навчання той зміг навчити росіян японської. За старанність обіцяв відпустити Дембея додому. А в 1705 цар питався, як там просуваються справи… Російської «татарин» Дембей навчався аж до 1707, а відтоді його забрав до себе на двір князь Гагарін, комендант Москви та сибірський губернатор. До Японії Дебмея не відпустили (власне й шляхів до неї тоді ще не знали), натомість його похрестили на Гаврила і зробили російським підданцем. Чи навчив когось Дембей японської мови і чим займався в «школе Апонского государства» при Приказі артилерії, особливо після потрапляння до князя — невідомо, єдиний доведений документально внесок Дембея в російське японознавство обмежується його розповідями про Японію. За припущеннями, помер Дембей в роки після 1714. А в 1721 р. за казнокрадство було повішено князя Гагаріна (це так, до речі). Відтак, Дембей — це просто один з перших контактерів, кого не стратили (на відміну від принаймні одного попередника), а спробували задіяти в розбудові московської держави. Щось схоже на мовознавчу діяльність з укладанням перших граматик і словників починається з інших японців — таких самих жертв моря — котрі потрапили до імперії лишень через десять років після смерті Петра I! І сумніваюся, що навіть тоді можна було вже казати про «викладання мови», а приклад випадкових одинаків вважати чимось системним.
* Доречність цієї примітки про часи становлення Російської імперії взагалі викликає в мене сумніви, бо примітка супроводжує таке речення: «Натомість російські японісти не залишили це мовне явище поза своєю увагою4.» Тобто розумієте, яка тут логіка?! Та така ж сама, як у реченні «Я йду до крамниці, адже мене колись народили тато з мамою»… А далі ще й уточнюється: «Першим, хто досліджував японську ОЛ в Росії, був Є.Д. Поліванов …» Поліванов, друзі мої, працював над згаданою темою у XX столітті, тобто через 200 (двісті!) років після того, про що йдеться у примітці, через 200 років після того, як чисто теоретично міг з'явитися хтось небайдужий до японської мови як такої, не кажучи про ономатопеїчну лексику. То до чого тут цар Петро?! Якщо вже авторам з незрозумілих причин так кортіло
Community Info