Grzegorz (grzegorz) wrote in bitter_onion,
Grzegorz
grzegorz
bitter_onion

Страху нема

Коли позавчора я дізнався, що Сергія Пояркова зробили підозрюваним в погрозі замаху на життя президента Зеленського, я відчув злість, огиду, плювок в душу. Але не було відчуття, яке навідувалося від дня приходу до влади ЗЕкоманди, – страху. Те саме повторилося вчора, коли почув, що охоронці ДБР витягли з брифінгу журналістку Тетяну Черновол. Була злість. Було скривджене почуття справедливості. Було презирство до бугаїв, що підняли руку на тендітну жіночку. А страху не було.

Не було страху, і коли на студії каналу «Прямий» я побачив, як Тетяна Черновол важко кульгала, обпершись на руку товариша. Коли переконався – ногу їй скрутили всерйоз і професійно, як раз аби травмувати. Не було страху й тоді, коли зазирнув на ФБ і прочитав на пабліках шанувальників ЗЕ, ніби Таня симулює травму або травмувала себе сама як завжди. Огида – так. Презирство – так. Злість – так. Але не страх.

Не буду приховувати, я – жива людина, і відчуваю я все те саме, що й кожен з вас. Біль, сум, гіркоту, веселість. Страх також. Це взагалі нормально – боятися. Страх на те нам і даний, аби вберегти від небажаного і застерегти від небезпеки. Але (і я переконався в цьому на фронті) до страху теж можна звикнути. Прийняти загрозу як невідворотне. Просто не звертати на неї уваги. Займати думки чимось нагальним – роботою, потребами, намірами. І страх уходить сам.

Не буду приховувати, ЗЕкоманда дала чимало приводів боятися. Мене перетрусило, коли почалися обшуки у людей, яких я знаю. Коли заарештували генерала Марченка і його офіцерів. Коли в ЗЕкоманді спливли діячі часів Януковича. Але на певному етапі це минуло. З’явилося відчуття – хай буде, що буде. Я знаю, чому я підтримую саме цю політичну силу, я знаю, що підтримуватиму ці ідеї, навіть якщо цього лідера і цієї політсили не буде. Я не бачу підстав міняти щось у своєму світогляді. Все просто і логічно.

І от страху нема. Є лише огида і бридота. Як до потвори, яка знову і знову вилазить, аби пред’явити світу своє слиняве рило, повне іклів. Зеленої. Звиклося. Перетерлося. Пригасло.

Ні, я не хочу сказати, що все позаду, і можна розслабитися. ЗЕкоманда все ще небезпечна і до ослаблення її ще сім верст і все лісом. Її треба стерегтися і чекати від неї чергових підступів. Але це вже не те. Це як страх перед ворогом, ти знаєш, що боятися його треба, але битися з ним тобі це не заважає. Це страх, що переходить в обережність, як коли працюєш з високим током або з важкими конструкціями під краном.

І знаєте, що я хочу сказати? Певно, це перелом. Бо якщо ЗЕкоманда перестала бути страшною, значить, частину перемоги ми уже здобули. Бо смішною вона стає як раз зараз. А зневаженою зробить себе сама, навіть без нашої допомоги. Невдовзі. ЗЕкоманда все робить для того.

Єдине, шкода людей, які повірили цій банді шахраїв, аферистів і комиків-недоучок. Падіння ЗЕкоманди для них означатиме біль. Кришталеві замки, б’ючись, найбільш боляче ранять своїх творців. Але тут нічого не зробиш. Довірити свою долю дилетанту – прямий шлях до болю і розчарувань. Колись треба дорослішати.

Дмитро “Калинчук” Вовнянко
Tags: Бубочка, Зеленский/Слуга Народа, думка
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 9 comments
"Єдине, шкода людей, які повірили цій банді шахраїв, аферистів і комиків-недоучок."
Существа,лишенные разума,в сочувствии не нуждаются. (Якобы из Талмуда)