bitvazaurozay wrote in bitter_onion

Я втрачаю впевненість що ця влада піде живою

У Донецьку я працювала в спортивному комплексі. Два поверхи, зали з тренажерами, криті тенісні корти, сауна з басейном, кафетерій, душові, перукарня,  коротше дофіга і ще трішечки всякого. Обслуговували це все дві прибиральниці позмінно. Одну з них звали Лідія Броніславівна і вона була такою ж монументальною, як її ім'я.

Граціозним поштовхом плеча вона рухала тренажери, які за ідеєю заплановані такими, щоб вони не рухалися взагалі ніколи. В одну могутню кисть Лідія Броніславівна брала промисловий пилосос Томпсон, в іншу - одне відро з водою, а друге з хімією. Кудись ще прилаштовувола швабру і велично піднімалася сходами на другий поверх «зробити там нормально щоб було».

Коли вона рухалася по вестибюлю, там створювалися такі потужні повітряні потоки, що могутніх боді-білдерів притискало до периметру, а сухариків, які з кардіо-зали вийшли - взагалі здувало кхерам.І ви розумієте, все ж сяяло!Пахло містером Пропером і поскрипувало при ходьбі. Ніде нічого, ні пилу між матами, ні жуйок на ковроліні, ні нових форм життя в сауні. Ось просто красиво!

Друга теж щось робила, але єдине, що врізалося в пам'ять - слова Лідії Броніславівна «Танечка, ви не проти, якщо я свою напарницю трошки навчу ремеслу?». Танечка була тільки за і все цокало, як годинник. Хірургічна майже чистота в комплексі була нормою. Не подвигом, не "вау, офігіти!», А просто добре зробленою роботою, спасибі, ось ваша зарплата.

Але потім Лідія Броніславівна від нас пішла. Прибарахлилася забезпеченим зятем, онуком і відправилася працювати бабусею. І почався п****ць. Не було його, п****цю, а потім вжух - і ось він. За пару тижнів виріс. Причому друга прибиральниця начебто ж знала, як треба працювати. І начебто навіть працювала, пересувалася по комплексу, мила щось. І весь час бідкалась, що важко їй, що потрібно молоду прибиральницю взяти, спритну.

Ні, ну ми взяли. Толку нуль. Гівно і тлін геометрично прогресували, жуйки вегетативно розмножувалися і ліпили себе під лавочки, пил гуртувалася в клубки і каталася по вестибюлям під завивання начальника. З хірургії за один грьобаний місяць комплекс перетворився у віварій. З грудками вовни і запахом стайні.

І можна подвоїти зарплату, можна найняти масажиста, який після зміни буде масажувати прибиральницям плечі, можна цілувати їх в лобик і чесати за вушком, але якщо рученята ростуть з жопонькі, то приходить капець. Це я все до чого. Розумієте, є запас міцності. Маховик крутонули і він буде крутитися ще якийсь час. Хімічний процес йде, поки не провзаємодіють усі молекули реагентів. Хвороба вбиває не відразу. 

Ми поки на плаву тільки тому, що за минулі п'ять років трошки цього запасу накопичили. І в нас була своя Лідія Броніславівна. А зараз все летить нахрін, причому «все» - це не для краси слівця. Летить буквально все. Немає жодної сфери в країні, про яку можна було б сказати «Ну тут все ок». І на тлі безконтрольного витрачання запасу міцності, всі ці безглузді кримінальні справи проти Пороха, виглядають номером в шоу. Дивіться сюди, тут цікаво. А туди не дивіться. Там безпросвітний капець, навіщо вам ці нерви?

Тільки от що цікаво. Коли воно все нає****ся, впаде нам на голови, коли запас міцності закінчиться, ці почвари зелені все ще будуть з нами або у них вже припасений квиток до раю?Чим вони нагодують свої 75%, коли навіть самий останній лох зрозуміє, що його на**ли? Я втрачаю впевненість, що ця влада піде живою.

Таня Адамс

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic

Your reply will be screened

Your IP address will be recorded