centreedge (centreedge) wrote in bitter_onion,
centreedge
centreedge
bitter_onion

«Я руйную міф про оборонців Львова»

Польський публіцист Ґжеґож Ґауден вперше розповів непривабливу для поляків правду про єврейські погроми у Львові у листопаді 1918 року

Польський публіцист, літератор, один із активних членів «Солідарності», колишній головний редактор газети «Жечпосполіта», ексдиректор Інституту польської книги Ґжеґож Ґауден написав і видав книгу «Львів — край ілюзій» про погром євреїв у Львові 22−23 листопада 1918 року.

Це перше грунтовне дослідження, присвячене цій трагедії. У польських історичних розвідках про єв­рейський погром або цілкови­то замовчували і продовжують замовчувати, або звинувачують у трагедії українських та єврей­ських (!) бандитів і дезертирів австрійської армії. Ще за однією версією поляків, погром стався з вини самих євреїв, які атаку­вали польських вояків, а ті, мов­ляв, змушені були оборонятися.



Ґжеґож Ґауден вперше опи­сує непривабливу для поляків правду про погроми єврейсько­го населення, використовую­чи архівні документи. Правда полягає у тому, що погромами займалися польські військові. Саме вони разом із солдатами відсічі, котрі прибули з Кракова і Перемишля, зранку 22 листо­пада 1918 року розпочали гра­бунки, насильства, вбивства у районі Львова, де мешкало 70 тисяч євреїв. До погрому при­єднались і цивільні поляки, у тому числі представники її най­вищих суспільних верств.

Напередодні чергової річниці цієї трагедії ми зустрілися з па­ном Гауденом, щоб поговори­ти про його книгу, яка стала для поляків шоком.

— Пане Ґжеґоже, чому ви­рішили взятися саме за цю тему, таку складну, драстич­ну, особливо для поляків?

— Найпростіше відповісти — з цікавості. Але я відчував, що чо­гось не знаю про польську істо­рію. Вирішив, мушу довідатися, що насправді сталося у Льво­ві 22−23 листопада 1918 року, коли українські війська віді­йшли зі Львова. Це дуже важ­ливо. Доки українське військо було у Львові, євреї почували­ся у безпеці. Ввечері 21 листо­пада українське командування ухвалює рішення про евакуацію українського війська (бо отри­мали інформацію, що до Льво­ва підтягуються додаткові сили, які можуть їх оточити і знищити). Декілька тисяч українських сол­датів протягом кількох годин по­кинули місто, вийшовши з нього вулицею Жовківською. У Львові залишається лише польська ар­мія, польські загони, приблизно п’ять тисяч вояків.

О 5.20 поручик Роман Абра­гам, майбутній генерал Війська Польського, входить з підроз­ділом на площу Ринок, зриває з Ратуші український прапор і ви­вішує польський. Наступне, що роблять польські солдати, йдуть грабувати єврейську дільницю, роблять погроми. Я задавався питанням: чому вони це зроби­ли? Чому не заатакували україн­ців у Львові?

— І чому?

— Українців боялися, а єв­реї були абсолютно беззахис­ні. Українські війська могли пом­ститися полякам поза Львовом, якби ті вчинили погром україн­ців. Крім того, політики і като­лицький костел щедро годували поляків антисемітською про­пагандою. Тож вони здійснили справжній апокаліпсис у єврей­ській дільниці. Участь у цьому брали також представники польської еліти у Львові. Поваж­ні дами не цуралися грабувати єврейські крамниці! Я знайшов опис жінок, які на грабіж прихо­дили зі служницями, щоб було кому занести пограбовані речі до панських будинків. І описи львівської інтелігенції, яка із за­доволенням дивиться на євреїв, що втікають з палаючих будин­ків. Коли я побачив ці докумен­ти, зрозумів, що мушу це опи­сати.

— Ваша головна мотивація — відновити історичну спра­ведливість?

— Вважаю, що народ не може жити у брехні про власну істо­рію.

Львів є для польської історії дуже важливим містом. Тут був найбільший інтелектуальний осередок, тут жили найвидатні­ші польські мислителі. Це була столиця польськості. Тому для мене було потрясінням, що така жахлива трагедія сталася саме у цьому місті.

— Вважалося, що євреї під­тримували українців у бо­ротьбі з поляками…

— Була пропаганда, що євреї зрадили поляків, бо не стали на польський бік.

— А зараз, після виходу цієї книжки, вам не закидають, що ви також зрадили поля­ків?

— Наразі польські націоналіс­ти не хочуть бачити цієї книж­ки. Оскільки вона ґрунтується на документах, вони не можуть сказати, що я щось вигадав. На­томість у соцмережах почали мене атакувати за… непольське прізвище, непольський підхід, за те, що не пишу про євреїв як зрадників Польщі.

— Ваша книга йде у розріз з політикою теперішньої поль­ської влади, яка доводить що поляки завжди були жерт­вою, що вони білі і пухнасті…

— Я показую, що поляки були виконавцями. Я пишу про по­гром у Львові, але такі погро­ми були у Вільнюсі, Мінську, Пін­ську і в багатьох інших містах, куди входили польські війська. Я руйную міф про оборонців Льво­ва. У польській історії міф оборо­ни Львова є одним із найважли­віших. Як і оборона Ченстохови. Польські еліти возвели оборону Львова до пантеону найважливі­ших військових подвигів поляків, таких собі благородних лицарів. Я, щоб написати правду про по­гром, був змушений зруйнува­ти цей міф і показати, що було по-іншому. Львів’яни-поляки не хотіли воювати, як повідомляв рапорт польської розвідки, се­ред молодих чоловіків у листо­паді у Львові запанувала епіде­мія грипу. Тому на польському боці пішли воювати бандити. Містяни казали: «Нащо нам війна, нехай інші воюють»… На по­чесному місці на Личаківському цвинтарі, де спочивають «орля­та», є могила генерала Чесла­ва Мончинського, який команду­вав польським військом. Він був страшним антисемітом і антиукраїнцем. У цій книжці я доводжу, що він несе особисту відпові­дальність за погром. Я перший про це написав. А він донині є ге­роєм для польських націоналіс­тів. До речі, у могилі немає його труни. Коли совєти почали ни­щити цей цвинтар, поляки схо­вали кілька трун в інших моги­лах. Тому невідомо, де саме його останки. Але могила, де він ле­жав, є.

— Як цю книжку сприйняла польська преса, інтелігенція?

— Дуже добре. Я отримав ба­гато гарних відгуків від людей. По-перше, вони вражені, що був такий злочин. По-друге, що протягом ста років його вдава­лося приховувати. Люди, які є потомками поляків зі Львова, дякують мені за те, що напи­сав про це. Кажуть, щось у ро­дині таке чули, але ніхто ніколи не сказав їм правди. А правду треба знати. На зустрічі зі мною приходить дуже багато людей, і ніхто до цього часу не поводив­ся агресивно.

— Що означає ця книжка для вас особисто?

— Ця книжка про ненависть, про те, до чого призводить не­нависть у риториці політиків. Вона завжди призводить до злочину. Тодішня польська по­літична думка спиралася на не­нависть до євреїв і українців. Люди кажуть, що коли прочи­тали мою книжку, то зрозуміли, що зараз відбувається у Поль­щі.

— Нинішня політика поль­ської влади підживлює ксено­фобські настрої у суспільстві. Чи ця політика посилюється?

— Добре тримається і часом йде догори. Особливо під час знакових державних свят. Те, що зараз чую від польських по­літиків, у голові не вкладається: вони брешуть про історію. Бре­шуть і брешуть… Це страшно. І мають повну підтримку като­лицького костелу. Костел пока­зав своє націоналістичне облич­чя.

— Наскільки теперішня вла­да популярна у Польщі? Чи є передумови, що вона змі­ниться?

— Я би дуже хотів, щоб вла­да змінилася, бо вона шкідли­ва для Польщі, руйнує польське майбутнє. Вона апелює до най­нижчих інстинктів. Найгірше, що є у поляків, випливло назовні. Зараз бачу, що це за народ: ма­ємо чудових людей і страшних людей. Про це також йдеться у книжці. Ми жили в омані. Тому і назва книжки «Край ілюзій». З польської слово «крес» пере­кладається як окраїна, край… Тут є подвійне значення. Креса­ми поляки називали Галичину, Волинь, частину Білорусі.

https://wz.lviv.ua/article/401182-ya-rujnuyu-mif-pro-oborontsiv-l-vova?fbclid=IwAR1emwCkl80QR5yu8WKmljubhURO9gNnhXgos1wBDPvEAAa2O_GmhTbZTlg

Tags: Львів, Польша
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment