Grzegorz (grzegorz) wrote in bitter_onion,
Grzegorz
grzegorz
bitter_onion

Як змінюються війни? Погляд на воєнну футурологію зі Святої Землі.


Після закінчення Холодної війни на Заході (здебільшого – в англосаксонському культурному просторі) з новою силою розгорнулись дискусії щодо майбутнього війни, її особливостей, суб’єктного складу, найбільш дієвих способів досягнення поставлених цілей. Розгортанню цього дискурсу сприяло декілька факторів: по-перше, глобальної термоядерної війни, до якої готувались всю другу половину ХХ століття, так і не сталося; по-друге, надпотужні супердержави продемонстрували, що можуть програвати у війнах набагато слабшим супротивникам (В’єтнам і Афганістан); по-третє, такий очікуваний пацифістами «вічний мир» знову не настав (спойлер: не настане ніколи).

Це підштовхнуло еліти та інтелектуалів поставити питання: «як воюватимемо у майбутньому?» У процесі цих пошуків постало два найбільш значимі підходи до розуміння воєн майбутнього: Елвіна Тоффлера та Мартіна ван Кревельда — ізраїльського мислителя голландського походження. Про першого ми вже говорили в попередньому матеріалі. Якщо Тоффлер розглядав війну крізь призму змін в економіці, часто перебільшуючи значення проведених паралелей; то для ван Кревельда війна — самостійне, культурно обумовлене явище.

Якщо перший робив ставку на технократичний підхід у футурології війни, то другий прагнув осягнути це питання з гуманітарних позицій. Про пошуки Мартіна ван Кревельда в царині мілітарної футурології ми сьогодні поговоримо. Він є автором кількох фундаментальних праць із логістики, історії, воєнного мистецтва. Нас сьогодні, в першу чергу, цікавить книга «Трансформація війни», опублікована 1991 року.

Проблематика: до основ війни

Отже, однією з особливостей доктрини ван Кревельда, яка відрізняє його як від сучасників, так і від більшості попередників, є те, що він одразу виходить на рівень фундаментальних, «межових» питань про війну. Він ставить собі за мету відповісти на такі питання. Хто веде війну? Що є війна? Через що і чому її розв’язують? Тобто, поставленими питаннями Мартін ван Кревельд підноситься на рівень дискурсу, на який свого часу підняв воєнну думку фон Клаузевіц. До речі, саме з останнім полемізує ізраїльський автор, вигідно вирізняючи цим себе від багатьох інших сучасних авторів (того ж Тоффлера), які максимум спроможні на те, щоб згадати германського філософа війни, не ставлячи однак перед собою таких самих фундаментальних питань.

Взагалі, відправною точкою для ван Кревельда є питання «тринетарного» характеру війни. Цю ідею у своїх працях викристалізував фон Клаузевіц: за його словами, «тринетарною» війну роблять три елементи, які хоч і по-різному, але залучені до неї: військо, уряд, народ. І саме наявність і характер цих трьох елементів є однією з ключових проблем, які досліджує ван Кревельд, і зміни в яких будуть визначати характер воєн майбутнього.

Основна його ідея наступна: «трійця» елементів, виокремлена Клаузевіцем, не є чимось вічним і незмінним, а притаманна певному історичному періоду Нового Часу. Взагалі, треба зазначити, що критикувати і намагатись спростовувати Клаузевіца брався багато хто. Ця критика могла носити як прихований, так і відкритий характер. У тому числі, ця критика лунала збоку футурологів. Але саме Мартін ван Кревельд підвів під свою  доктрину дуже серйозне історичне обґрунтування.

Воно й не дивно: його перу належать не лише «Трансформація війни» і ряд праць зі стратегії та логістики, а й також фундаментальне дослідження «Піднесення і занепад держави», в якому він ґрунтовно аналізує історичний розвиток організацій політичної влади. Для нас це важливо, тому що чітко показує: для футуролога абсолютно необхідно знати історію, розуміти логіку історичних процесів, вміти працювати з філософією історії. І ні, шановний читачу, це далеко не очевидно: якби це було так, ми б не побачили кричущих інтелектуальних провалів раннього Фукуями і Тоффлера.

Нові виклики і примарна міць

Друга визначальна ознака доктрини ван Кревельда — відкидання припущення про можливість «занепаду війни». Він стверджує і обґрунтовує, що війна — це явище, яке супроводжувало і супроводжуватиме людство протягом його історії. А ті зміни, які відбуваються, — просто трансформація атрибутів війни, а не її сутності. Це надзвичайно для нас важливо з двох причин.

По-перше, треба пам’ятати, що праця «Трансформація війни» була опублікована в 1991 році: Холодна війна добігала свого кінця, по обидва боки вже майже зниклої залізної завіси активно відбувалось роззброєння, а західні й соціалістичні суспільства перебували в ейфорії пацифізму. І в цій «рожевій» атмосфері Мартін ван Кревельд кинув гносеологічний виклик «кінцю історії» і зазирнув на поля майбутніх битв. Це надзвичайно важлива навичка для прогностика або футуролога – мислити «контртрендово» і вміти передбачати те, що видається найменш передбачуваним і найменш очікуваним. По-друге, українцям треба назавжди запам’ятати: війни будуть. І коли завершиться ця війна на Донбасі (може під стінами Кремля?..) , треба пам’ятати: колись буде наступна. І коли вона прийде, не треба майбутнім політикам робити, як у 2014-му, здивовані обличчя: «ААА!!! Зараз ніхто не воює! ХХІ століття!» Воюють і будуть воювати.

Важлива думка, яку прагне донести Мартін ван Кревельд — сучасна воєнна міць передових держав є досить сумнівною з точки зору ефективності.  Тобто, він доводить, що передові, найпотужніші і найбільші армії чимдалі частіше виявляються неефективними і такими, що не сприяють досягненню воєнно-політичних цілей відповідних держав. Вище ми вже наводили приклад воєн у В’єтнамі та Афганістані. Але автор ставить під сумнів доцільність визначального воєнного фактора сучасності – ядерної і термоядерної зброї. За словами ван Кревельда, її наявність не сприяла досягненню політичних цілей Індії, Пакистану та Китаю. Тут необхідно зробити застереження: судження «про відсутність» (не сприяло, не допомогло…) надзвичайно складно верифікувати, а отже до них варто ставитись з пересторогою. Важливе уточнення (і припущення): Мартін ван Кревельд довгий час проживає і проводить освітню діяльність в Ізраїлі, тому його критика ядерної зброї може бути елементом пропаганди держави Ізраїль (щоб інші не дуже хотіли нею заволодіти).

Тенденції, які виявив і описав Мартін ван Кревельд, є особливо важливими для нас у контексті нинішньої війни з Росією, і ось чому. Справа в тому, що одним зі свідчень трансформації війни було те, що передові й надзвичайно потужні з воєнної точки зору держави протягом другої половини ХХ століття ганебно програвали у війнах напівголодним босоногим повстанцям і партизанам. Повсюди — від французів в Індокитаї до «совєтів» в Афганістані — надзвичайно дорогі, передові воєнні машини зазнавали краху. Це призвело до появи концепції «конфліктів низької інтенсивності». На сьогодні в цій ідеї вже немає нічого нового (про такі конфлікти говорилося/писалося досить багато протягом останніх десятиліть). Але для нас важливе інше питання: якою мірою тенденція, виявлена ван Кревельдом, проявляється у війні на Донбасі?

І тут перед нами постає ряд труднощів (а для воєнної науки їх необхідно вирішити, тому що ван Кревельд — сучасний класик, на якого вона спирається). По-перше, нашу війну, з точки зору його доктрини, можна назвати «нетиповою серед нетипових». Чому так? По-перше, кількісна більшість збройних конфліктів після 1945 року були нетиповим для Модерну, бо відбувались не між двома національними державами, а між державою і… кимось іншим (повстанці, партизани…). А війна на Донбасі не така. Що це, «повернення до класики»? І тут ми, аналізуючи доктрину ван Кревельда, з воєнної стратегії переходимо на рівень воєнної політики. Справа ось у чому: дещо сумнівним є те, що такі учасники «конфліктів низької інтенсивності», як повстанці й партизани, були самостійною стороною конфлікту: оснащення їх зброєю і навчання здійснювали представники іншої національної держави, спроможної у воєнно-технічному плані. Тобто, аналізуючи інтелектуальний спадок ван Кревельда, ми повинні запитати себе: чи справді великі й потужні держави програвали «малим і гордим народам» з їхніми партизанськими рухами, а не іншим великим і потужним державам? Це питання політичної суб’єктності. З цього приводу можна зробити таке припущення: в конфліктах низької інтенсивності «нетипові суб’єкти» (партизани, повстанці…) є не повноцінною стороною конфлікту, а лише знаряддям іншої великої держави. Тому наше припущення про «повернення класики» ми можемо дещо переформулювати: «а класика майже нікуди і не йшла».

Ми не можемо сказати, що Мартін ван Кревельд помилявся в оцінці трансформаційних процесів у війні: справді, постали нові війни і нові їх учасники, а партизанські рухи та інші подібні утворення є важливими. Але їх статус саме як самостійних учасників є сумнівним.

На підставі викладеного можна сформулювати один із принципів футурології (в тому числі й воєнної): зміни відбуваються не тільки і не стільки шляхом заміщення, скільки шляхом ускладнення. До речі, це правило фактично підтверджує і сам Мартін ван Кревельд в іншій своїй праці «Піднесення і занепад держави», коли досліджує процес становлення національних держав як суспільного інституту.

Нове залізо для нової війни

Взагалі слід зазначити, що ван Кревельд приділяє значну увагу питанням співвідношення воєнної моці й того, наскільки її ефективно використовують передові держави для досягнення політичних цілей. І на його думку, проявом трансформації війне є те, що пряма залежність між цими параметрами зникає. Як приклади він небезпідставно наводить уже згадані вище поразки Сполучених Штатів у В’єтнамі та Радянського Союзу в Афганістані. Його гіпотеза полягає у тому, що в сучасних умовах класична воєнна сила зовсім не гарантує перемоги, а її спроможності досить обмежені. З ряду названих ним причин ми проаналізуємо дві, найбільш концептуально значимі. По-перше, сучасне військове обладнання потребує розвиненої інфраструктури та величезних людських ресурсів. За його словами, це призвело до того, що у В’єтнамі американські війська, маючи кількісну перевагу в абсолютно масштабі, втрачали її в безпосередніх бойових зіткненнях, тому що значний відсоток цих людей обслуговував усю цю велетенську високотехнологічну воєнну машину. З цього приводу слід зазначити наступне: насправді за психічними параметрами для ближнього піхотного бою придатний досить невеликий відсоток людей, навіть серед військовослужбовців (якщо передбачається саме усвідомлена і адекватна дія зброєю). Звичайно, кількісна перевага має важливе тактичне значення, але збільшення кількості військових, безпосередньо не задіяних на полі бою, може і не впливати на спроможності передових підрозділів, якщо описаний ван Кревельдом процес враховується при комплектуванні. Другий фактор, пов’язаний з обмеженою ефективністю сучасних армій, полягає в тому, що нові системи озброєння належним чином себе проявляють, за словами ван Кревельда, в порівняно простих середовищах, таких як наприклад степ. Якщо середовище ускладнене (джунглі, пустеля, місто), така зброя в силу своєї громіздкості, потужності і невибірковості стає надзвичайно малоефективною. Тут необхідно зробити важливе застереження: відповідні дослідження Мартін ван Кревельд проводив в 70-80-ті роки, а книга «Трансформація війна» була вперше видана в 1991 році. І на той момент він мав цілковиту слушність: ліси В’єтнаму і гори Афганістану обламали зуби двом найпотужнішим у воєнному плані державам.

Але відтоді минуло кілька десятиліть, і передові армії сучасності пристосовуються до нових складних середовищ. Так, наприклад, російська армія, умившись кривавими сльозами на вулицях Грозного (на жаль, не втонувши в них повністю) почала шукати адекватні інструменти для ведення війни в місті. Зокрема, було створено проєкт бойової машини підтримки танків (БМПТ, «Об’єкт 199»). В американській армії модифікували танк «Абрамс» для ведення міського бою (Tank Urban Survival Kit), а також розробили новий клас броньованих машин — MRAP (Mine-Resistant Ambush Protected), орієнтованих на захист від мін та саморобних вибухових пристроїв.

До речі, одним із ключових аргументів американців на користь використання керованих артилерійських снарядів, який вони озвучують у відкритих джерелах, є той факт, що такі снаряди можна застосовувати в умовах міської забудови, при цьому значно зменшуючи ризик побічних втрат і руйнувань. Звичайно ж, варварські країни (Сирія і Росія) такими дрібницями не переймаються. Так чи інакше, із зазначеного вище можна зробити надзвичайно важливий висновок: у воєнній прогностиці та воєнній стратегії абсолютно необхідно враховувати ті топології й середовища, в яких розгортається і буде розгортатись людська діяльність. Тому, якби генерали ХХ століття володіли на належному рівні прогностичними практиками, вони б урахували процес урбанізації та перетікання людей у міста. Насправді, тут я не відкрив нічого нового: свого часу ще Альфред Мехен у своїй праці «Морська міць та її вплив на історію» писав про те, що воєнний флот потрібен там, де є морська торгівля. Воюють там, де є за що воювати.

Доброго ранку, Донбас…

https://petrimazepa.com/yak_zminyuyutsya_viyni_poglyad_na_voennu_futurologiyu_zi_svyatoi_zemli_chastina_1_toffler_ta_van
https://petrimazepa.com/uk/yak_zminyuyutsya_viyni_poglyad_na_voennu_futurologiyu_zi_svyatoi_zemli_chastina_2_dumki_van

Tags: думка
Subscribe

  • * * *

  • Второй?

    "В комментариях к одному из постов читатель задал мне вопрос — известно ли мне, когда союзники открыли Второй фронт? Подтекст вопроса был такой —…

  • Санкции животворящие

promo bitter_onion march 15, 17:32 15
Buy for 50 tokens
Все слышали такую сказку, что якобы украинцы, белорусы и русские – это братский единокровный народ, который происходит якобы от триединой древнерусской народности. Ученые открыли страшную тайну – мы не братья. Праславянский этнос, конечно, существовал где-то со II тысячелетия до нашей эры, из…
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for members only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments