Grzegorz (grzegorz) wrote in bitter_onion,
Grzegorz
grzegorz
bitter_onion

Тарас Чорновіл про «Формулу Штанмаєра»

Ну що, колеги, припливли…
Мене запитують, чому після вчорашнього підписання ніби то «формули Штанмаєра» я нічого не написав. А що писати? Що все не є погано, усе набагато гірше? Сценарій іде, як за нотами, партитура не має нічого спільного з пропозиціями екс-мінстра закордонних справ Німеччини, вона містить лише певні нюанси пропозицій Франка-Вальтера Штанмаєра, але конкретизується вже в російському контексті. Проте головна біда навіть не в тому малозначимому й абсолютно не дієвому документі, який підписали в Мінську. Цей папір (окрім одного катастрофічного слова) практично ні про що. Ним не надається відповіді на жодне з головних питань щодо долі окупованих районів і всієї України. Далі йдуть десятки позицій, які поки ніби й не підписані, не ухвалені, але вони вже напрацьовані. І, що особливо жахливо, вони вже схвалені трьома учасниками Нормандської четвірки при повній розгубленості керівництва України.
Якщо раніше ми не раз могли списувати фатальні дипломатичні провали й ляпи Зеленського на те, що воно, дурне, тупе й недосвідчене, просто не розуміє, що відбувається, то зараз ситуація абсолютно інакша. Він уже все розуміє, бачить усю перспективу подальших кроків, які будуть здійснені щодо нашої країни, не цікавлячись особливо нашою позицією й нашими інтересами. Думаю, що йому все пояснили ще в США. Тому й швидка з Феофанії курсувала до його резиденції, тому в стані глибокої прострації наплював на вшанування жертв Голокосту. Саме тому був такий ганебний і безглуздий брифінг учора, а сьогодні в Раді він перебував у абсолютно нервозно-розгубленому стані. На всі питання відбивався лише загальними фразами, обіцяючи те, що, насправді, вже відкинуто. Через це й відмовився виступати перед цілою Радою та країною, а на довгій зустрічі зі своєю фракцією мав серйозні проблеми, пояснюючи в дуже загальних рисах, за що їм доведеться голосувати.

Мова сьогодні йде про вже узгоджений загальний план заходів, який будуть конкретизувати в Москві, а схвалювати в українському парламенті руками «слуг». Завдяки нікчемності Зеленського як президента вже в перші дні його правління в травні було втрачено контроль за ситуацією в колі наших партнерів, зокрема в Нормандській четвірці. Колись Костя Єлісєєв дуже влучно сказав, що десь до початку 2016 року ми мали дуже несприятливу ситуацію: троє (Німеччина, Франція, Росія) проти одного (Україна). Тоді було неймовірно важко, але у нас був Президент Порошенко, який втримував цю лінію оборони, а згодом усе переломив так, що, за словами Єлісєєва, виникла нова конфігурація «троє проти одного». Але тим одним уже була Росія, а доволі монолітною трійкою Німеччина, Франція, Україна. Зеленський зламав цю схему. Зараз знову вся та первісна трійка проти нас. А протистояти політичному напору справжніх зубрів світової політики наш нєдоросль у принципі неспроможний. Плюс до цього ми втратили активну підтримку США. Трамп вирішив, що йому зручніше домовлятися з Путіним, ніж підтримувати Україну, а Курт Волкер (останній послідовний наш захисник) пішов у відставку. Усю цю нову реальність прошляпив, а в чомусь і несвідомо спровокував Зеленський, коли казився від повноважень у травні-червні.
Зараз уже напрацьовано логіку подальших дій стосовно України. З нами вже більше ніхто з цього приводу не радився. В кращому випадку інформували про домовленості, досягнуті за спиною українського керівництва. Що є в цих домовленостях поки ще в деталях не відомо, але фактично це політична капітуляція. Західні лідери при цьому роблять вигляд, що вони вірять Путіну й Росії і переконані, що Кремль зі свого боку теж виконає всі умови. Для Москви вони зараз мінімальні, а для Києва гіперболізовані по максимуму. Чи не розуміють Макрон, Меркель, Трамп, що Путін не зупиниться, отримавши першу порцію контролю за Україною через механізми імплементації ОРДЛО назад до України без реальної реінтеграції? Звісно розуміють, але роблять вигляд і скрізь заявляють, що Росія ж європейська відповідальна держава і їй можна у всьому довіряти. Звісно, що Путін не обговорював з Макроном, а тим більше з Меркель так званий «План Козака», за яким федералізація (чи хоча б безумовний автономний статус Донбасу стає незворотним, а місцеві владні інституції (повністю контрольовані з Кремля) отримають право вето на основні питання зовнішньої і внутрішньої політики. Можливо, хіба з Трампом узгодив, що Україна знову повертається до сфери геополітичних інтересів і впливів РФ. Але в будь-якому випадку за ці кілька місяців нової влади нас відверто здали Путіну, бо вірно ж кажуть, що за нас боротися й зазнавати втрат, коли тутешній владі на долю своєї держави наплювати, ніхто не збирається. Ще раз нагадаю, принцип, що без нас про нас домовлятися не можна, а головним імперативом були саме питання цілісності й непорушного суверенітету України, усе це трималося виключно на напористості й непоступливості Порошенка. Нема Порошенка – нема старих правил гри. Зараз із нами поводяться точнісінько так, як з Чехією під час Мюнхенської змови. Ну хіба ще делегацію з України допускають на фінальну стадію переговорів, коли вже все вирішено. Чи можна якось з цим боротися? Можна, але доки Захід бачить перед собою офіційним переговорником поступливого прєЗєдєнта, усі інші сили суспільства для них – не більше, як якісь невдоволені реваншисти. А до великого Майдану та вже звичної втечі чергового узурпатора в Ростов нам ще ой як далеко. Особливо зараз, коли гігантська частина нашого насєлєнія аж кип’яточком пісяє від того, що їхній ізбранничєк «мир несе в Україну».

А те, що вчорашньому такому незначному й епізодичному підписанню аж так радіють агресори в Москві й сепарські вожаки в окупованих Донецьку та Луганську, то це ж для насєлєнія лише співпадіння...
Це була більше емоційна оцінка. Далі, якщо вистачить часу, спробую дати кілька більш конкретних і фахових пояснень, що таке «формула Штанмаєра», чому Порошенко навіть їй так запекло протистояв, а також, що нам підсунули в Мінську.

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=954142141616982&id=100010636159003



А тепер, після емоційних оцінок, трохи про саму «Формулу Штанмаєра». Так от, нема й не було ніякої формули. Були не до кінця навіть сформульовані, а тим більше не викладені у вигляді чітких постулатів роздуми й пропозиції учасника Нормандської Четвірки на рівні міністрів закордонних справ Франка-Вальтера Штанмаєра.

Коли переговори через непоступливість Путіна-Лаврова остаточно зайшли в глухий кут, а в четвірці Порошенко ще не привчив наших партнерів, що про нашу долю першими маємо висловлюватися саме ми, регулярно появлялися різні пропозиції, як розрулити ситуацію. Деякі були повністю відкриті, інші засекречені. Якісь дуже чітко оформлені й розписані по пунктиках, як Меморандум Мореля (французького й дуже проросійського дипломата). Одні, як від Нуланд, стосувалися всього процесу в глобальних обсягах, інші, як уже згаданого Мореля, дуже конкретних деталей (Морель виписав чітко російські побажання модальності спеціального виборчого закону для ОРДЛО).

Зрозуміло, що такі пропозиції регулярно виносили на обговорення й міністри. Нашим найбільшим досягненням було напрацювання дуже конкретизованої дорожньої карти виконання Мінських домовленостей (у чіткій послідовності узгоджених раніше пунктів та за участі миротворців ООН), яку спершу однозначно підтримали Німеччина й Франція, а потім провалила Росія. Не залишився в стороні й гер Штанмаєр. Він запропонував для обговорення комплекс підходів, які сам вважав прийнятними та ніби щиро вірив, що вони можуть сприяти виходу з тупика. Лише деякі дрібні деталі були чітко сформульовані, а весь масив носив доволі несистемний і загальний характер. Тому вислів про «Формулу Штанмаєра» від самого початку був некоректним. Ішлося про ревізію попередньої логіки усього процесу.

Далі спробую викласти основні постулати, які упродовж певного, не надто розтягнутого в часі періоду (найперше під час одного засідання та кількох телефонних розмов упродовж приблизно місяця) озвучував Штанмаєр.
1. Визнати, що всі сторони, включаючи Росію, реально зацікавлені в припиненні конфлікту та мирному урегулюванні й будуть неухильно виконувати взяті на себе зобов’язання. Росія, фактично, визнається не учасником конфлікту, а посередником, який має вплив на сепаратистів і щиро прагне впливати на них виключно з метою припинення конфлікту.
2. Вважати, що головним завданням є створення на непідконтрольних територіях відповідальних і легітимних органів місцевої влади.
3. Оскільки Кремль відмовляється виконувати пункти Мінських домовленостей у їх чіткій послідовності (спершу безпекові, потім політичні, далі місцеві вибори в ОРДЛО та передача Україні остаточного контролю за нині захопленою ділянкою кордону), доцільно відійти від даної черговості. Визнати, що доцільно без виконання всіх безпекових пунктів, зокрема виведення іноземних військ та озброєнь, а також роззброєння бойовиків, провести вибори під контролем ОБСЄ. Далі вести переговори за прямої участі уже легітимізованих місцевих сепаратистських лідерів. Вважати, що озброєні бойовики й російські військові та спецслужби за присутності спостерігачів ОБСЄ не зможуть і не захочуть обмежувати свободу вільного волевиявлення місцевого населення. А в подальшому не будуть чинити тиск і контролювати нові органи місцевої влади в ОРДЛО.
Єдине, з чим беззастережно погоджувався Штанмаєр, це необхідність попереднього припинення вогню по всій лінії фронту як мінімум на 72 години до початку виборчої кампанії.
4. Зосередити всю увагу Нормандської Четвірки та Мінської тристоронньої переговорної групи на реалізації саме виборчих процедур та узгодження статусу даних територій. Особливий статус має діяти на тимчасовій основі до остаточної реінтеграції даних районів з рештою України.
5. Для проведення виборів український парламент має ухвалити спеціальний закон разової дії. Напрацювати основні норми такого закону й узгодити їх необхідно в рамках мінських тристоронніх переговорів, але даний закон не має суперечити Конституції України та визнаних Радою Європи й ОБСЄ демократичних стандартів виборчого процесу.
6. Подальше роззброєння незаконних збройних формувань і виведення російських військ і озброєнь якось має відбутися саме собою, адже ж «усі зацікавлені в припиненні конфлікту й кровопролиття».

Це ті постулати, які я досить добре пригадую з того періоду. Для Порошенка цей принцип був абсолютно неприйнятним, оскільки передбачав сліпу довіру до «доброї волі» Кремля та допускав проведення виборів під дулами автоматів. Чого, наскільки пригадую, не формулював на тому етапі Штанмаєр, то це чітких модальностей проведення виборів, вважав, що цим мають займатися відповідні підгрупи в Мінську. Також на той момент він не надавав особливої ваги особливостям статусу цих територій і повноважень новообраних місцевих рад і відповідних голів. У нас уже був ухвалений закон про особливості реалізації місцевого самоврядування в окремих районах Донецької й Луганської областей. Штанмаєра цей закон загалом задовольняв, бо був доволі демократичним і компромісним. Але категорично проти був Лавров, який на Берлінському саміті Четвірки на рівні міністрів ЗС учинив істерику: «Порошенко всіх обманув, ми зовсім не про таке домовлялися!» Через це план Штанмаєра тоді не був сприйнятий Лавровим. Останнього на тому етапі цікавило лише витискання з України саме вигідного РФії закону, яким можна було б прикрити реальний федералізм. Саме тому з пропозиціями Штанмаєра ніхто особливо активно й не працював, про що зараз згадує екс-міністр Павло Клімкін.

Пізніше в Москві спохватилися, що навіть без належного статусу просто легітимізувати своїх маріонеток на Донбасі – вже достатньо корисна річ. А реальні повноваження вони б отримали явочним порядком, прикриваючись російськими окупаційними військами (останні нікуди йти не збиралися аж до повної реалізації «Плану Козака» для України). Тоді Лавров зі значним запізненням почав тиснути на західних партнерів, щоб у той чи інший спосіб пропозиції Штанмаєра були реалізовані. Дуже активно це просувалося через дипломатичні структури ФРН. Пригадуєте провокаційні виступи німецького посла в Києві та заяви на підтримку його тез з боку МЗС Німеччини? Вони тоді взагалі прямим текстом нас повчали, що озброєні бандити й чужі солдати на вулицях – не перешкода вільним виборам. Наводили якийсь приклад останніх уже демократичних виборів у НДР (у процесі об’єднань обох Німеччин), коли там ще стояли радянські війська.
Те, що зараз підписав у Мінську Кучма, до всієї цієї послідовності дій та ревізії принципів від Штанмаєра ніби й відношення не має. У документі не сказано, що вибори пройдуть за присутності російських військ та всевладдя бойовиків. Але ж усі, включно зі Зеленським, говорять про імплементацію плану Штанмаєра, який якраз про інше. Чому? Та тому, що про вибори під контролем російської армії й спецслужб і необмежене збереження в регіоні рашистської військової присутності після їх завершення уже домовилися. Просто цю тезу, щоб дати змогу Зеленському на якийсь час зберегти обличчя, перенесли вже на домовленості в Нормандському Форматі на рівні перших осіб держав. Те, що там наше зелене непорозуміння навіть слова сказати не зможе, усім і так наперед ясно. Тому й у Москві зараз погодилися на те, щоб поки обмежитися лише констатацією самого факту застосування «Формули Штанмаєра».

А те, що вибивши «А» в Кремлі зуміють витиснути й «Б», навіть Зеленському вже ясно. До речі, ще тоді, коли в РФ раптом вирішили підтримати пропозиції Штанмаєра, відразу появилися геть убивчі деталізуючі документи. Я тут знову про знаменитий Меморандум Мореля. Там росіяни розписали, а дуже проросійськи настроєний французький дипломат (от який буває вплив дружини росіянки) підписав основні пропозиції до спеціального закону, за яким мали проводитися вибори в ОРДЛО. Згадайте: ніяких загальноукраїнських партій, тільки якісь місцеві спеціально створені утворення, жорсткі обмеження для українських спостерігачів і журналістів з максимальними правами для місцевих тощо. Але, знову повторюся, ми тоді мали Президента Порошенка, а зараз якогось резидента Зеленського. В той час усі численні журнашлюшки й антипорошенківські зрадофіли на всі голоси верещали, що Порошенко вже таємно погодився і на «Формулу Штанмаєра» й на Меморандум Мореля. А він просто відмів усі ці пропозиції й наполягав: лише за порядковістю, виписанною в Мінських домовленостях. Спершу повне виведення, роззброєння, демілітаризація, передача регіону під повний контроль миротворців ООН, а тоді вже вибори.

Тому, коли Зеленський учора на брифінгу, а сьогодні на зустрічі з головами фракцій заявляв, що за «Формулою Штанмаєра» вибори відбудуться лише після остаточного виведення, роззброєння тощо, то він дуже тупо брехав. Бо те, про що він говорив – це формула Порошенка, а узгодив Зеленський старі пропозиції Штанмаєра, які я описав вище.
І зовсім на останок. Зелений згадав, що «Закон про особливий статус Донбасу (Порошенківський) діє до кінця цього року, а далі Рада (читай його монобільшість разом з медведчуківцями) ухвалить новий закон про особливий статус Донбасу». Так от. Тут є особлива загроза. Чинний (але не діючий закон) містить і ризиковані, й небажані, й позитивні норми. Він дійсно компромісний і в кращих, і гірших сенсах.

Але головні загрози були зняті Порошенком уже весною 2015 року, коли він провів через Раду доповнення до цього закону. В них чітко записано наступні речі:
- сам закон і відповідний статус для територіальних громад в ОРДЛО, як і для майбутніх тамтешніх місцевих органів влади почне діяти лише після проведення там місцевих виборів. До того жодного статусу, жодної легітимності;
- а вибори можна провести лише після настання цілого ряду обставин. Серед них повне виведення російських військ, роззброєння бойовиків, фактичне повернення суверенітету України на ці території тощо;
- і вибори ці повинні пройти не просто за якимись абстрактними стандартами, які має підтвердити сліпе на обидва ока ОБСЄ, а згідно дуже чітко виписаних наступними підпунктами вимог: лише українські партії, з повним контролем усіх громадянських та державних органів, при безперешкодній присутності української преси, здається також з правом визначитися й для всіх нині вимушених переселенців.

Чи не правда, з таким законом ризики були б мінімальними? Так от. Це чіткий план Порошенка, який є частиною нашого законодавства. І він кардинально суперечить пропозиціям Штанмаєра, на які погодився Зеленський. І головне: ці норми, якщо Рада їх не продовжить, припиняють діяти в кінці року. А далі, як сказав Зеленський, вони протягнуть якийсь абсолютно інший закон про особливий статус Донбасу, в якому, будьте певні, цих запобіжників уже не буде, адже вони суперечать постулатам Штанмаєра.
От вам і повний комплект ЗРАДИ. І вкажіть мені, де я неправий або щось пересмикую чи маніпулюю.

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=954242421606954&id=100010636159003

Tags: Україна, думка
Subscribe

promo bitter_onion march 15, 17:32 15
Buy for 50 tokens
Все слышали такую сказку, что якобы украинцы, белорусы и русские – это братский единокровный народ, который происходит якобы от триединой древнерусской народности. Ученые открыли страшную тайну – мы не братья. Праславянский этнос, конечно, существовал где-то со II тысячелетия до нашей эры, из…
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for members only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments