Він прислухався. Точно, десь там в будинку волала дитина. Він перехрестився зліва направо, як має робити чесний католик перед важливою справою, і підсвітив фонариком в сутінки будівлі. Нікого. Він жестом показав напарнику "прикрий" та повільно пішов туди, дивлячись на можливі розтяжки. Шум йшов зі старої шафи.
Він закурив і став уважно вивчати шпарини. Так і є - внизу під дверцятами на пару міліметрів стирчала металева струна розтяжки. Він закурив і вийшов на подвір'я. "Знову кацапи на живця ловлять. В шафі - дитина. Розтяжка внизу".
Коли вони вирізали діру в стіні то побачили не дитину - живцем було маленьке кошеня, буквально пару місяців тому як народжене. Обісцяне і худе... І він не витримав, забрав з собою.
Кот Укроп
Він дивився, як Укроп вибирає з їх тарілки кусочки м'яса, залишаючи хазяїну лише гречку. Укроп чимось нагадував його Андрійка, який теж любив з'їсти з піцци весь сир та салямі і залишити батькам лише мокре тісто, змащене томатною пастою.
Але що робити, за рік кошеня з іграшки стало бойовим побратимом. А хіба можна сваритись з побратимом за їжу?
Укроп ловив пацюків і попереджав про угарний газ в бліндажі. Коли в нього боліла голова - Укроп лягав на голову і біль проходила без ліків.
Навіть останній раз коли його поранили, Укроп нишком проліз в машину і потім орав під операційною.
А потім під час відпустки Укроп грався з Андрійком хто кого зловить.
Єдине що дивно, кіт був якийсь російськовухий. Слово "м'ясо" чи "курка" не розумів геть. "Настоящій дамбасєц", шуткували в роті. І навіть комбат, справжній вуйко з полонин, призвичаївся звати його російською - "кот Укроп". І говорити "єш Укропчік. Ето свиня а не каша" на кухні. Укроп поважно їв з рук комбата і потім вдячно муркотів якось по русскі.
Бій
Накрили їх сильно. Гатили і стодвадцятками і протитанковими. Мабуть недавно прийшов черговий гумконвой.
Відстрілюватись сенсу не було, кацапи були майже за кілометр. Та й боги війни сказали що вже засікли батарею ворога.
Він прийшов до тями вже в шпиталі. Медик посміхнувся і сказав "ти чудом з того світу прийшов. Ми навіть не сподівались" і вколов ще одне знеболююче.
А вночі до нього прийшов Укроп. Він якось важко заплигнув у відчинене вікно і звично всівся на його грудях і заговорив не дуже гарною українською мовою: "все чесно, брате. Ти спас мене тоді в будинку. А вчора я віддав тобі своє останнє, дев'яте життя. Це - моє останнє. Бережи себе. І мене".
Епілог
Зі шпиталю вийшла дивна пара - солдат з котом на плечі. Вони йшли вниз по бульвару Лесі Українки. Вони неспішно крокували до залізничного вокзала на поїзд до Рівне. Додому. Вони йшли дожити мирно своє останнє життя. Разом.
Community Info