Але зараз, дякувати Богу, Одеса вже не радянька, скоро буде вже зовсім не російська, і тому, я, українець, пишу це:Загальне викладаня у вишах Української СРСР у 20-ті роки йшло українською мовою.
Але були і національні курси
(був, наприклад, в Одесі ще і німецький курс, з тих фольксдойчів що жили тут з часів Єкатерини, але про німецький курс я лише знаю, що він був).Ось це - групове фото викладачів і випускників 1929 року єврейського курсу одеського педагогічного інституту з експозиції єврейського музею «Мігдаль-Шорашим» .

Планувалося, що після закінчення цього вишу всі вони стануть викладачами не тільки мови і літератури, а і з різних предметів на ідиш.
Ось, наприклад, написаний від руки мовою ідиш у ті ж роки
(1928-29) підручник з електродинамики, за яким навчалися ці студенти:

Але після згортання політики коренізації і хвиль репресій щодо всіх, хто повірив у можливість повноцінного національного відродження в СРСР щиро і активно прймав у тій коренизації участь, всіх хто на цьому фото, чекала невесела доля.
Щонайменше заборона на фах
(бо кому в російськомовних радянських школах потрібні викладачі на ідиш?),
а щонайбільше, як для "буржуазних націоналістів" - Колима, Магадан і куля в потилицю з спочином в загальних ямах на шостому километрі Овідіопольської дороги, чі в безименних ровах на другому христианському цвинтарі.
*З посмертним папірцем для рідних про
"дєсять лєт бєз права пєрєпіскі".Та навіть, якщо хтось з них пережив і ті Сталінськи часи і румунську окупацію під час війни, розстріляти могли і після війни, вже як до "космополітів".
Ще пізніше, радянська влада вже гнобила іх як бандерівських посіпак:

А іх діти, назавжди перелякані таким приголомшливим руйнівним ефектом від всього свого справжнього національного, ставали вже не єврейською, а посттравматичною русской=русскоязьічной одєсской інтєллігєнциєй.
Найпаскудніше тут те, що на сьогодні хоть щось відомо про долю лише одного з тих, хто на фото.
Про викладача Слабченко. Поламали йому життя комуністи.
Тобто - про своїх жертв національного соціалізму
(скорочено нац-изму) єврєї говорять, розкопують, шукають, знаходять, пам'ятають.
А ось до аналогічних розшуків таких самих еврейських жертв, але помордованих не національними соціалістами, а інтернаціональними соціалістами
(комуністами), у євреїв за майже 100 років, до сих пір якось руки не дійшли.
Таке враження, що нікому це не цікаво, забули. Лєс рубят - щєпкі лєтят.
Може тому, що саме діти-онуки таких зламаних, змучених, знищенних, працюючи по редакціях одеських ЗМІ, складали радісні оптимістичні радяньскі міфи про дружбу народів, якою так вільно дьішіт денаціоналізований радяньский чєловєк, і ніяк не може надишатися нею аж до того моменту, покі не вдихне повітря Хайфи чі Брайтон-Біч, про яке він мріяв на кухні насправді.
А одиниці з них, що і досі залишилися в Одесі, ті і до сих пір тримаються за ту посттравматичну постсовкову ідентичність - "національність одесит, которьій oтмeчaєт трі Пacхі кряду,".
Аби не єврей, аби не українець, аби не політичний українець.
*Спи́сок Сандармо́ху — список 1111 осіб,
репресованих в Україні, а також українців, репресованих за її межами, які були розстріляні 27 жовтня — 4 листопада 1937 року
в урочищі Сандармох поблизу робітничого селища Медвежа Гора у Карелії.* * *
Про ці наслідки того, що некоректно називають русифікацєю (і що насправді є денаціоналізацією до ступіню русскості), я також писав тут:Київ жидобандерівський. Свідоцтво про шлюб 1930 р. Одеса жидобандерівська. Шкільний атестат 1928 р.(фото)