?

Log in

No account? Create an account

Клюб Кадетов Кафедры

Митрополит Василь Липківський. Розуміння урочистого в’їзду Христа в Єрусалим
a_lypkivskiy wrote in bitter_onion
Originally posted by a_lypkivskiy at Митрополит Василь Липківський. Розуміння урочистого в’їзду Христа в Єрусалим

Митрополит Василь Липківський.

Проповіді

Розуміння урочистого в’їзду Христа в Єрусалим

(Вербна-квітна Неділя)

Браття! Чого це Христос так урочисто йде в Єрусалим? Чого це Його, як царя, зустрічають з пальмовим віттям? Нераз і раніш Христос приходив в Єрусалим, нераз збірав навколо Себе великий натовп людей, що слухали Його слово та сцілялися від своїх недуг, але такої урочистости в попередніх завітаннях Христа до Єрусалиму не було. Тепер же Ісус іде в Єрусалим не тільки, щоб навчати та сціляти нарід, а йде на те, щоб і постраждати і померти за життя світу. От через що Христос так урочисто входить тепер в Єрусалим. Він їде на страждання, Він іде на хрест з такою ж урочистістю, як цар іде на своє царство. І нарід зустрічає Христа, як царя, стелить по дорозі Йому килими, одежу, кидають під ноги віття пальмове і вітають, як Сина Давидового.

[Далі...]

Але про страждання цього Сина Давидового нарід тоді й думки не мав. Нарід радів. Тільки Христос, дивлячись на нього і на його славетний город, заплакав і сказав: «От коли б же й ти зрозумів, хоч принаймні, в цей день твій те, що діється для Твого замирення. Але ж воно й тепер закрито від очей твоїх» (Лук. 19, 41). І дійсно нарід тоді не бачив, що робив і в той час, коли зустрічав Христа, як царя, і через кілька день, коли вимагав, щоб цього царя було розп’ято.

Ми ж, браття, уже свідомі Христові послідовники, ми вже добре розуміємо, кого ми зустрічаємо в цей день наш і длячого зустрічаємо. Ми зустрічаємо того Царя, який сказав: «Царство моє не від світу цього, Я прийшов на світ, щоб благовістити істину і тільки той, хто прагне до істини послухає голосу Мого» (Іоан. 18, 37). Отже і ми урочисто зустрічаємо тепер Христа, як Царя правди, тієї правди, за яку Він постраждав, за перемогу якої життя Своє поклав. Яка ж це правда? Це правда визволення кожного народу, кожної людини, це правда вільного єднання людей, народів, та правда, про яку й Тарас Шевченко сказав: «Розкуйтеся, єднайтеся... в своїй хаті своя правда і сила і воля».

Отже й тепер ми, браття, в своїй хаті зустрічаємо Христа своєю правдою, своєю волею, служимо Йому тими дарами, якими Він нас об дарував. Ми, український нарід, в це свято зустрічаємо Христа з вербовим віттям, освячуємо вербу. Який-небудь фарисей може й тут причепитися і казати: «Хіба ж це можна зустрічати Христа з вербою? Адже ж єврейський нарід в св. землі зустрічав Його з віттям з пальми та з фиників, як про це й св. письмо каже? (Іоан. 12, 13). Це ж образа для Господа, замість розкішного пальмового віття зустрічати Його з нашою бідною вербою!» Коли б хто так казав, відразу показав би свою нерозумність, Бо через що нарід св. землі зустрічав Христа з пальмами? Бо такі дерева ростуть там скрізь і при дорозі. У нас в Україні росте верба, ми і зустрічаємо Христа з вербою. Десь інде на півночі навіть і верба не росте, там, звичайно, зустрічають Христа з іншою рослиною, як ознакою перемоги і це для Христа не тільки не образа, а навпаки, ще більш Йому приємно, коли Його кожний нарід зустрічає тим даром, який вирощує йому земля, в якій він живе. Бо лучше зустрічати Христа своїм власним, хоч і бідним даром, а ніж багатим, але краденим або позиченим.

Може ви мене запитаєте: на що це ви нам кажете, це ж усе так ясно?... От бачите, це все ясно, коли справа торкається пальми та верби. А от, коли справа йде про мову, тут ще й досі йдуть суперечки — чи чужою слов’янською мовою славити Бога, чи своєю українською. Тепер ще багато між нами українцями є таких, які кажуть: «Все ж таки славити Бога лучше слов’янською мовою, ніж українською. Слов’янська, хоч чужа, але священна, а наша українська проста. Як нею до Бога звертатись?» Отже, брате, коли ти хочеш і в Україні славити Бога все ж таки чужою слов’янською мовою, то зустрічай же Його сьогодні й з чужим пальмовим віттям, а не з своєю вербою. Вербу покинь! Не хочеш?! Отже не ганьбуй нічого свого рідного, своєї мови, як найкращого Божого дару і всіх тих дарів, якими Бог обдаровує і нашу душу і нашу землю рідну.

Зустрінемо ж Христа Спасителя Нашого, що йде на страждання, щирою молитвою на нашій рідній мові, з нашою вербою в руках, зокрема тепер, коли Христос і нашому народові посилає спасіння своє, єднаючи нас в нашу рідну церкву і гучно виголосимо: «Спасіння наше від Христа Спасителя! Благословенний Той, Хто приходить в Ім’я Господнє!» — Амінь!/


Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.

(no subject)
general
dyuha wrote in bitter_onion
Паньство, запрошую вас долучитись влучним гострим словом.
Тут випадково, як черви після дощу повилазило.
http://andrei-bt.livejournal.com/421012.html?thread=22350996#t22350996

UPD: гас, бензин, запальнички чи сірники не потрібні, там і так вже палає.

455 років Пересопницькому Євангелію. Книга, яка уціліла чудом
a_lypkivskiy wrote in bitter_onion
Originally posted by a_lypkivskiy at 455 років Пересопницькому Євангелію. Книга, яка уціліла чудом
Це, по суті, був підручник. І його спалили. Бо він був написаний, як тоді висловлювались, "на южнорусском языке" - тобто українською. У 1690 році видається указ про знищення всіх книг, написаних руськими богословами.

У День слов'янської писемності віддалене від велелюдних шляхів невелике село Пересопниця на Рівненщині збирає прочан. Люди йдуть до старовинної Свято-Миколаївської церкви - ровесниці середньовічного Свято-Богородицького монастиря.

455 років тому тут народилося Пересопницьке євангеліє, на якому нині присягають українські Президенти.

Пересопницьке Євангеліє

Пітьма не здолала його...
Завдяки хоронителям Пересопницького євангелія його змогли оцінити Тарас Шевченко й Іван Франко. У неспокійний воєнний час гетьман Іван Мазепа передав Пересопницьке євангеліє у Переяслав, у Свято-Воскресенський собор.

Сторінка з іменем Мазепи. Саме Євангеліє створено на Волині, розпочато у Дворецькому монастирі князів Жеславських, продовжено - в Пересопницькому монастирі в 1556-1561 рр.

Уціліло воно і в часи наступних воєнних лихоліть.

Диво врятування Пересопницького євангелія сталося всупереч бажанню чужинців знищити на корені українську мову. У 1622 році цар Михайло, з подання патріарха Російської православної церкви Філарета, видав указ про спалення "Учительного Євангелія" Кирила Ставровецького, нагадує історію просвітянин.

Це, по суті, був підручник. І його спалили. Бо він був написаний, як тоді висловлювались, "на южнорусском языке" - тобто українською. У 1690 році видається указ про знищення - і тут бере участь синод - і накладається анафема на адресу всіх книг, написаних Петром Могилою, Кирилом Ставровецьким та іншими богословами. Ці книги і в Росії, і в Україні переслідуються і спалюються.

1720 рік - Петро І своїм указом забороняє друк будь-яких українських книг...

Символ культурного відродження

Нині Пересопницьке євангеліє - більш ніж 9-кілограмовий раритет, фоліант у дубових палітурках, переплетених зеленим оксамитом, із пергаментними сторінками рукописного уставу - зберігається у київській бібліотеці імені Вернадського і потрапляє до Верховної Ради лише під час інавгурації українських Президентів.

Джерело: Радіо Свобода

Трошки про кептар!
a_lypkivskiy wrote in bitter_onion
Originally posted by a_lypkivskiy at Трошки про кептар!
Кептар — безрукавний хутряний кожушок, який з давніх часів використовується населенням Карпат та Прикарпаття. Виготовляють його з овечої шкіри і оздоблюють кольоровим сап'яном, вовною, бляшаними кружальцями, колосовим бавовняним шнурком та смушком.

Часто кептар виготовляється з однієї овечої шкури, яка перегинається навпіл і на згині робиться виріз для горловини, а з боків залишаються прорізи для рук. Від горловини половину шкіри розтинають вздовж посередині, формуючи дві передні поли. Іноді кептарі шиють з двох шкур. Тоді вони мають підкроєні бочки. Шви завжди декорують.

Для оздоб вживають:

кольоровий сап'ян, який нашивають переважно у вигляді зубців вздовж країв та швів;
смушок, яким обрамлюють кептар;

[Далі...]

«волічку» — вовну;
«колосовий шнурок» — плетений бавовняний шнурок;
«капслі» — бляшані кільця, що їх набивають поверх зубців із сап'яну;
«китиці» — різнокольорові вовняні ґудзики, якими прикрашають кінці сап'янових зубців;
«рачки» (іноді «хлопці») — симетричні фігурки з кольорового сап'яну, що нагадують формою раків, іх розміщують у кутах кептаря;
«кучері» («качури») — фігурні оздоби з сап'яну, обшиті волічкою, з «капелями» і «китичками», закручені догори.
«силянку» — переплетені смужки чорної шкіри;
«косички» — прикраси з різнокольорової вовни стріловидної форми, що нагадують плетення коси;
«ружі» — кружечки сап'яну з півкруглими зубцями, прикрашені «капслями»;
«косиці» — стилізовані квітки, утворені кружечками сап'яну з зубцями і «капслями» у поєднанні з вишитими галузками.
«дармовиси», «пустовиси», «повуди» — китиці, якими зав'язують кептар, а потім перекидають через плечі і вони звисають на спині.
Крій
Найдавнішим варіантом хутряної безрукавки була бунда (або камазоля). Вона була глуха, коротка, до пояса, вдягалася через голову і з правого боку зав'язувалась ремінцем. Кептарі ж мають складніший крій і різні варіанти довжини.

За кроєм кептарі бувають або прямі, або розширені до низу. Можуть мати підкроєні бочки. Зазвичай вони симетричні, мають розріз посеред грудей.

Кептарі можуть мати стоячий або відкладний комір, або можуть бути без нього. Також вони можуть мати кишені — накладні або прорізані — різної форми: півкруглі, прямокутні, трапецевидні.

Гуцульські кептарі к. XIX - сер. ХХ століть
Галицькі гуцули
Для кептарів галицьких гуцулів характерне симетричне розміщення декору з перевагою геометричного орнаменту. Лише для прикраси сучасних кептарів з с. Устеріки Косівського району застосовують рослинні узори. За своїм характером оздоблення поділяють на косівські, космацькі, верховинські і надвірнянські. У верховинських кептарях переважає зелений колір, у косівських і надвірнянських — червоний. Надвірнянські кептрі мають оздоби з червоного сукна — «хлопці» — розміщені в кутах пілок і на бокових швах. Косівські кептарі рясно прикрашені плетеними смугами червоного сап'яну, плетінками, мають «рачки» на плечах, над кишенями і в кутах пілок.

Космацькі кептарі

Космацькі кептарі розширені до низу і характеризуються теплою кольоровою гамою. Для них використовують лише сірий смушок. Смуга сап'яну з набитими «капслями», що йде від плеча до орнаментального краю пройми, виділяє ці кептарі з-поміж інших.

У XIX столітті в кептарях Космача до сірого смушку додавали вузеньку смужку хутра куниці. Сап'ян для оздоби використовували коричневого та зеленого кольорів, з набитими поверх «капслями». Прямокутні кишені були прикрашені також вузенькою смужкою червоного сап'яну. Спереду такого кептаря сап'ян з «капслями» утворював смугу узорчатих квадратів, з одного боку якої додавали шнурки, а з іншої — «кучері», які тут називали «качури». Верхівки «кучерів» були прикрашені «китичками». Кути кептаря спереду і на спинці оздоблювались «хлопцями» з «китичками».

Космацькі кептарі XIX століття мали стоячий комір, гладку спинку, застібались на ґудзики або гачки.

Кептарі кінця XIX — початку ХХ століть були довші і більше розширені до низу. Декоровані менше, рідше набиті капелі. Смуга сап'яну спереду суцільна. Поруч з нею «качури» двох кольорів — зеленого і коричневого. Між качурами нашиті мідні ґудзики. Кишені прямокутні, нашиті косо, прикрашені двома «китичками», «капслями» і смушком. Комір стоячий. Спинка пряма.

З 40-х років XX століття у Космачі виготовляють кептарі, схожі на зразки XIX століття, проте декоровані густіше. «Капслі» понабивані дуже часто. Передня смуга сап'яну також розділена на квадрати, проте набагато ширша. Активно використовується темно-червоний і яскраво-зелений сап'ян. Кишені трапецевидні.

У наш час кептарі у космацькій традиції виготовляє Юрій Поляк.[2]

Косівські кептарі

Спинка косівського кептаря
Кептарі, що побутували навколо Косова у XIX сторіччі, майже повністю вийшли з ужитку. В їх оздобленні активно використовували «силянку» — переплетені смужки чорної шкіри. «Силянка» проходила горизонтально посеред спинки, досягала бокових швів, могла переходити на перед. Її на спинці під прямим кутом перетинали ще дві «силянки». Вони у верхній частині заокруглювались до середини пройми. По периметру косівський кептар був обрамлений сірим смушком та «силянкою», що закінчувалась зубцями з коричневого сап'яну, обшитого зеленими та помаранчевими нитками. Попереду, на грудях, розташовувалося ще по 3 «силянки» з кожного боку, між якими — вовняні шнурки та кольорові «китички». «Силянка» могла розміщуватись навіть на комірі, який був стоячим.

Окрім зазначених прикрас, «грідушки» (передня верхня частина кептаря) були викінчені «кучерями». По низу вони закінчувались трапеціями з сап'яну, прикрашеного «капслями».

Косівський кептар мав прорізні трикутні або напівкруглі кишені, що були обшиті зубцями. Бокові шви кожушка були з розрізами знизу.

Окрім «силянок» значну площу оздоб займали «рачки». Вони розміщувались над кишенями, в кутах кептаря, а також на спинці, над і під горизонтальною смугою «силянки». Їх могло бути по 5 вгорі і внизу.

У пізніший час в декоруванні кептаря уже не використовували «рачків», «кучері» поєднували з зубцями і нашивали чорний смушок замість сірого.

Кептарі Яворова відрізняються від решти. Тут використовують «косички» і зубці із зеленого колосового шнурка, що зближує ці кептарі з верховинськими. По краях нашивають чорний смушок.

Яворівський кептар 40-х років XX століття у своєму декорі має «косички», обрамлені сап'яновими зубцями та «силянки». Кишені широкі, прикрашені смушком.

Кептар 50-х років має по два ряди «косичок» навколо пройм рукавів та вздовж кишень. «Косички» обшивають зубцями із зеленого колосового шнурка. По низу кептар прикрашений «коверцем» — густим вовняним орнаментом, що дійсно нагадує килим. Цей кептар зав'язується на «дармовиси».

Зовсім відмінний «кутський» кептар, що побутував в середині XX століття в с. Вербовець. Він має мінімум декору: лише тоненька стрічка волічки і вишиття хрестиком. Кишені напівкруглі, із сірим смушком. На них вишиті зелені гілочки з квіточками.

Верховинські кептарі

Верховинським кептарям притаманний прямий крій. Вони мають стоячий або відкладний комір, нашивні кишені. Застібаються на ґудзики. Всі краї тут обрамляють чорним смушком.

Оздоби розміщені на кептарі так, аби підкреслити його форму. Прикрашають зазвичай перед, горловину, пройми, кишені, низ та бокові шви.

Вздовж смушку краї верховинського кептаря оздоблені «силянкою», потім — червоною волічкою, яка обмежується, в свою чергу, зубцями із зеленого колосового шнурка. Зубці розташовані внизу, з боків кептаря, обрамляють кишені і комір, якщо він стоячий. Знизу кептаря між «силянкою» і зеленими зубцями розташовуються один, три або п'ять рядів «косичок». «Косички» відділені одна від одної вишиттям спеціальною технікою «ключка», що нагадує ряд переплетених хрестиків. На «косичках» через кожні декілька сантиметрів нашиваються кольорові «китички».

Посеред спинки верховинського кептаря простягається горизонтальна орнаментальна смуга, що також обмежена рядами зелених зубців. Ця смуга утворена зазвичай смугою «силянки» з «китицями», обшитою червоною волічкою. Вона може складатись і з двох рядів «силянок», між якими декілька рядів «косичок».

Перед кептаря прикрашений одним або двома рядами «косичок», помаранчевим шнурком, до якого, в свою чергу, пришиті зубці з темного сап'яну, з «китичкою» на кожному зубці.

Такі кептарі мають напівкруглі або прямокутні кишені з темного сап'яну. Зустрічаються також трапецевидні з «капслями» або кольоровими вовняними кружками.

У ХХ столітті в с. Устеріки з'явилися кептарі з рослинним орнаментом. Вони пошиті з коричневого матеріалу, замість смушку використовується імітація, виплетена гачком з чорних або темно-сірих вовняних ниток.

Рослинний орнамент вишивається гладдю бавовняними нитками. Використовують рожевий, фіолетовий, жовтий та синій кольори для квітів і зелений для листя. Спереду кептар зашитий квітами майже повністю, ззаду внизу квіти вписані в ромбічну смугу.

Стоячий комір, пройми рукавів, перед і низ кептаря обрамляють тоненькі сіро-жовті волічкові смужки.

Кишені накладні, прямокутні, розташовані косо.

Яремчанські кептарі

Для кептарів з-поблизу Яремче характерний коричневий колорит, кишені різної форми, багато прикрашені «капслями».

Кептарі XIX століття у цій місцевості декоровані переважно «капслями», «силянка» зустрічається рідше. Мають нашиті кишені. Наприкінці XIX століття у с. Микуличин побутували кептарі, обшиті біля горловини і спереду хутром куниці. По краях вони були оточені рядком «силянки», двома рядами кольорових шнурків і «кучерями» з сап'яну, прикрашеними «капслями».

На кишені нашивали кружечки сап'яну з півкруглими зубцями і набитими «капслями». Вони називалися «ружі» через подібність до квітки. Розрізи кишень були оздоблені смушком. Над ним розташовувались два ряди сап'янових зубців із набитими «капслями». Оздобу кишень завершували п'ять симетрично розташованих вовняних «китичок».

Спереду в кутах такого кептаря розміщувались «рачки» з «капслями» і «китичками».

У 30-х роках у Дорі вбиралися в кептарі, оздоблені коричневим сап'яном і жовтим колосовим шнурком. Сап'янові зубці на них були обшиті трьома рядами вишиття хрестиком і «китичками» на відстані 3-4 см одна від одної. Сап'ян розташовувався навколо шиї, спереду, по проймі рукавів, внизу і з боків та був густо декорований «капслями». Між «капслями» розташовувались кружечки білого та червоного сап'яну.

Кишені такі кептарі мали нашивні, трапецевидні, із сап'яновими кучерями знизу. Смушок використовували чорний для зовнішньої сторони кожушка і сірий — для внутрішньої.

У 40-50-х роках у Микуличині зустрічалися кептарі, що також застібалися на ґудзики, але мали й «пустовиси» помаранчевого та зеленого кольорів, які перекидали через плечі і залишали звисати на спині. Такий кептар був обшитий смушком та коричневими сап'яновими зубцями з «капслями».

Характерний для місцевостей навколо Яремче також особливий весільний кептар, довший і розширений до низу, ясно-червоного колориту, оздоблений «капслями», золотою парчовою ниткою, кольоровою вишивкою, хрестиками та «китичками».

Закарпатські гуцули

Ясінські кептарі

Ясінське весілля
Кептарі з околиць Ясіні — світлого забарвлення і мають доволі великі узори в нижній частині.

Їх оздоблюють «силянкою», сап'яновими зубцями, вишивкою кольоровими нитками. Перед може бути декорований хутром лисиці, біля якого — два ряди кольорових «косичок» з «китицями» і «силянкою» між ними. Декоративна конструкція спереду кептаря завершується «кучерями», які на Закарпатті продовгуватої форми і обшиті помаранчевою ниткою. Поверх вони прикрашені «капслями» і білими маленькими ґудзиками.

Ясінський кептар має широкі прорізні кишені, вгорі оздоблені чорним смушком.

Основною складовою декору закарпатських кептарів є «косиці» — стилізовані квітки, що утворюються поєднанням аплікації з кружечків сап'яну з зубцями і «капслями» і вишивки.

Ясінський кептар застібається на ґудзики і зав'язується на «повуди» (те саме, що й «дармовиси») зеленого, червоного, помаранчевого кольорів.

Рахівські кептарі[ред

Русин з Мармарош 1876.jpg
Для рахівських кептарів характерні прямий крій та невеликі розрізи з боків.

Обшиті вони чорним смушком згори переду і темно-вишневим сукном без «капслів» по периметру. Також периметр обрамлює дрібна «силянка».

Перед оздоблений двома рядами «силянки», одним або п'ятьма рядами кольорових «косичок» і продовгуватими «кучерями». На «кучері» нашиті «китички» і «зірнички».

В кутах такий кептар має «косиці», які утворені окрім іншого також кольоровими «косичками».

Рахівські кептарі мають прямокутні сукняні кишені з прорізами, обшиті нитками.

Буковинські гуцули

Путильські кептарі
Кептарі Путильського району Чернівецької області багато оздоблені звичайними і продовгуватими «кучерями» з червоного сап'яну. «Кучері» обшивають зеленим і червоним шнурком. В декорі також використовують «силянку», нашиту на жовтий сап'ян, та чорний смушок.

Кишені такого кептаря — довгі прорізні. Застібається він на ґудзики з «китичками».

Спинка «путилки» густо прикрашена сап'яновими «кучерями».

Вижницькі кептарі

У декорі кептарів Вижницького району зустрічається як геометричний, так і рослинний орнамент.

Кептар, прикрашений фітоморфним орнаментом, зазвичай різнобарвний. Переважають ясно-червоний, зелений, рожево-фіолетовий кольори. Вишивка виконується вовняними нитками у техніці гладь та хрестик. До неї додають декорування вузькою смужкою вишневого сап'яну, чорним смушком, «косички» і квіткові прикраси з кольорової вовни. Прикрашають густо як перед, так і спинку.

У селі Іспас переважає геометричний декор кептарів. По периметру кожушок тут прикрашений аплікацією з чорних шкіряних зубців, обшитих кольоровим шнурком. Оздобу грудей кептаря складають чотири «силянки», між якими — три ряди кольорових шнурків з «китичками». Зверху розміщують подвійні сап'янові «кучері».

Кишені в цій місцевості півкруглі, прикрашені «китичками» і подвійними «кучерями» над ними. Спинку оздоблюють мало.

Покутські кептарі к. XIX - сер. ХХ століть

Покуття

Буковинська цурканка
Для рівнинної частини Чернівецької області характерним є видовжений, розширений до низу кожушок-безрукавка — мунтян або цурканка.

Обшивають його по проймах рукавів та передньому розрізі хутром тхора або куниці, по низу — баранячим смушком. По периметру мунтян прикрашений також «силянкою», а перед оздоблений заокругленими зубцями із зеленого та коричневого сап'яну. По низу розміщуються сап'янові стилізовані квіти і листочки.

Окрім цього, у рівнинній Буковині побутують кептарі, які в народі називають «українка». Вони повністю обшиті смушком, на грудях смуга смушку розширена. Основною оздобою є вишивка гладдю бавовняними і шовковими нитками. Орнамент рослинний. Кольорова гама холодна — синій, блакитний, зелений. Вздовж вишивки нашивають також «косички», які обшивають двома рядами хрестиків.

У Заставнівському районі зустрічаються видовжені кептарі, багато прикрашені вишивкою шовком і бісером. Орнаменти рослинні. У декорі також може використовуватись золотиста парчева смуга з густо нашитим бісером та чорний шнурок, укладений зигзагом.

Бойківські кептарі к. XIX - сер. ХХ століть

Закарпатські бунда та камазоля
У с. Нижні Ворота Воловецького району чоловічий безрукавний кожушок називався «камазоля». Він мав прямий крій і застібку з лівого боку, а спереду лише невеликий проріз для горловини, що застібався на один ґудзик. Камазоля мала дві кишені : одна маленька була нашита ліворуч згори, а інша більша — праворуч внизу.

Кишені були декоровані червоною смугою сап'яну та прошивкою вузенькими шкіряними смужечками синього та червоного кольорів. Камазоля могла мати смужки сап'яну на плечах, з боків та знизу — дві сап'янові смуги контрастних кольорів (зелену і червону або синю і червону). Ґудзики шкіряні. Перед оздоблювався «ціфрами» — аплікацією з двоколірного сап'яну, рослинного орнаменту.

Жіночі кептарі в цій місцевості мають стандартний крій, оздоблені чорним смушком, без коміра. Застібаються вони на ґудзики («пантлики»), можуть мати прорізні кишені. У декорі може використовуватись переплетення з червоної шкіри — «коцка», хвиляста декоративна стрічка — «кривулька». Шви прикрашені сап'яном і «кривулькою», по периметру кептар також обшитий коричневим сап'яном із зубцями і «кривулькою» зеленого кольору. Нижні кути переду середину низу та верху спинки прикрашають сап'янові листочки і «ружі»(квітки).

Жінки Міжгірського району вбираються в «бунду» — короткий, вище пояса кожушок, густо вишитий рослинним орнаментом. Вишивають його вовняними нитками технікою гладь, основні композиційні елементи — червоні квіти і зелені листочки. Спереду нашивають чорні китички.

Кожушки Західного Поділля к. XIX - сер. ХХ століть

Музики із Західного Поділля
Парубки у західноподільському Придністров'ї вбиралися в короткополі кожушки з короткими, максимум до ліктів, рукавами. Передній розріз, пройми рукавів, бічні шви, кишені та поли прикрашалися аплікацією з сап'яну або тонкого крамного сукна, вишивкою вовняними нитками, дрібним бісером.

Цікаві факти

У кептар вдягнена постать Володимира Івасюка у пам'ятнику, що був встановлений у грудні 2011 року на проспекті Шевченка у Львові.

Схеми для вишиванок безкоштовно
кептар.jpg
За матеріалами Zadana Sosnina

Потреба в класифікації
Махакала
r_es wrote in bitter_onion
Originally posted by r_es at Потреба в класифікації
Після вчорашніх   перепалок в одному з дружніх блогів, впіймав себе на потребі у класифікації мешканців України.
Вона, звичайно, трохи поверхова, бо чорнова.
І так, всіх жителів України, IMHO можна поділити на чотири основні групи:
1. Малороси, вони ж - недороси. Це такі  люди, прибиті комплексом меншовартості, що вважають росіян вищими за себе і всіляко намагаються їх наслідувати. Української мови не знають, або ледь розуміють, про українську культуру не чули взагалі нічого, ну хіба про Шевченка. З історією України - та ж історія. :)))
Дрочать на Пушкіна і Толстого, ну можуть бути варіанти... Хоча навіть з ЛєрМонтовим уже виникають нєпоняткі.
Про ФонВізіна, Дєржавіна взагалі щось чули хіба краєм вуха, інакше б не балдєли зі "сладострастієм" від дешевої підробки під Шевченка, ще одного малороса-упиря під назвою "Хохли", а одразу б впізнали:
"Осел, останется ослом..." ну і далі по тексту. Думаю, в майбутньому, це буде темою судового позову до означеного малороса.
Щиро і з остєрвєнєнієм ненавидять все українське.
Манкурти і пристосуванці, імперці.
Таких у сучасній Росії, включаючи владу, - безліч. Особливо пікантні випадки, коли онуки засланих бандерівців, з прізвищами на -ко, воюють в інтернетрях проти України.
Володіють лише російською мовою, найбільш розвинуті можуть знати іноземну.
Невиліковні. Гумус імперії.
2. Хохли.
Дуже потужний пласт мешканців Неньки. Одним із поширених девізів цієї категорії є:  "Моя хата - з краю, я нічого не знаю".
Але цей девіз не є домінуючим, на щастя, бо розумніші з них усвідомлюють, що крайня хата горить першою.
Утворювали основне тіло другого Майдану. Бо, по-суті вони куркулі, а Яник заліз у кишеню кожному.
Хитруваті, хазяйнуваті, "все у сім'ю, все в хату" - їх справжній  девіз. А тому - користолюбиві. Можуть служити і Богу, і чорту - аби зиск був. Не обов'язково матеріальний. Не цураються свого українства, але й не афішують його. Хіба в колі своїх. Трохи чули щось з історії, трохи з культури. Найбільш тупі та радикальні з них стають вишиватниками.
Хоча, загалом, радикалізм цьому прошарку не притаманний.
Хутчіш напакостять з-під тихця.
Зазвичай знають кілька мов. Для діла тра...
3. Українці.
Володіють кількома мовами.
Цікавляться культурою та історією.
Поділяються на два підтипи: воїнів та гречкосіїв, або творців. Саме вони творять українську культуру та науку.
Саме вони воювали в ОУН-УПА, УНР, ЗУНР, в некомуняцьких партизанських загонах.
Саме вони, поряд з російськомовними українцями були ядром другого Майдану.
4.
Російськомовні українці.
Результат багатовікової русифікаторської роботи московії. Часто - нащадки малоросів, які не сприйняли позицію своїх батьків.
З одного боку сприйняли український менталітет, з іншого - заражені на підсвідомому рівні совковим вірусом вторинності, неповноцінності всього українського, в тому числі і мови.
Але, варто зазначити, що багато з них своїх дітей віддають саме в українські школи.
Крім російської та української можуть знати ще купу мов.

Варто зазначити, що всі мешканці України, за виключенням малоросів,  є трохи анархістами, тобто владу не шанують.

Ну і особлива категорія:
5.
Іноземні українці.
Яскравим прикладом був Сергій Нігоян.
Це люди, які сприйняли та прийняли і український менталітет.
А дехто - й мову.
Як у цьому прикладі:


Свастика на Красной Звезде. История и Факты
petrdub wrote in bitter_onion
Оригинал взят у petrdub в Свастика на Красной Звезде. История и Факты
Мало кто знает, что история свастики намного глубже и многогранней чем кажется некоторым. Вот несколько необычных фактов из истории этого символа.

Мало кто знает, что среди символики, используемой Красной Армией, присутствовала не только звезда, но и свастика. Так выглядел наградной знак командиров Юго-восточного фронта Кр. Армии в 1918-1920 гг.



В ноябре 1919 г. командующим Юго-Восточным фронтом Красной Армии В. И. Шориным был издан приказ № 213, в котором утверждался отличительный нарукавный знак калмыцких формирований с использованием свастики. Свастика в приказе обозначается словом «люнгтн», то есть буддийская «Лунгта», означающая — «вихрь», «жизненную энергию».
Read more...Collapse )


Жванецкий, умри со своими раками вчера по пять!!!
Ага!
bell_mess wrote in bitter_onion
Originally posted by bell_mess at Жванецкий, умри со своими раками вчера по пять!!!
...при осмотре "Патриота" произошел небольшой инцидент. Путин попробовал открыть пассажирскую дверь одного из "Патриотов", но ее заклинило. Поправить ситуацию решил начальник Главного автобронетанкового управления Минобороны Александр Шевченко. Он дернул за ручку двери, и ручка осталась у Шевченко в руках.
Осмотру это не помешало. Путин осмотрел салон машины, открыв дверь с противоположной стороны.

Представители автозавода пояснили: инцидент с дверью произошел потому, что она была заблокирована, поскольку двигатель машины не был заведен.
http://www.vesti.ru/doc.html?id=2752832

Ещё раз...

-Почему не открывается дверь автомобиля?
-Она заблокирована. Автоматически. Потому что обесточена.
-Как ее разблокировать?
-Нужно завести двигатель.
-Как завести двигатель?
-Надо вставить ключ в замок зажигания, повернуть его во второе положение для работы стартера...
-Понятно. Но двери не открываются!
-Правильно. Они не должны открываться. Потому что автомобиль обесточен и двери автоматически заблокированы.
-Но как их открыть?
-Нужно завести двигатель.
- ...! Я не могу открыть дверь, чтобы попасть внутрь автомобиля!
-Правильно. Дверь не открывается, потому что она автоматически заблокирована. Потому что автомобиль обесточен.
-Но как завести автомобиль?!!
-Нужно вставить ключ в замок...
-Но я не могу попасть внутрь автомобиль! Двери не открываются!!
-Правильно, они и не должны открываться...


Времена были абсурдные, эпоха была безумная, атмосфера была восторженная...
Ага!
bell_mess wrote in bitter_onion




Кадетам и вольнослушателям помоложе: текст в заголовке - аллюзия к классической миниатюре Михал Михалыча Жванецкого, написанной для Аркадия Райкина...Collapse )