Я намагався зробити один великий матеріал, але в мене не вистачає
ані часу, ані натхнення. Тому буде кілька малих, які я потім поєднаю.
Відразу попереджаю — в мене з українською трояк. Тобто не чекайте від мене стилю, якщо без помилок буде — і те добре.
В цьому тексті я розгляну деякі... як би це сказати... тези націоналістичних сил, в т. ч. мовне питання.
Зараз є кілька тез, на кшталт «треба замінити політиків на патріотів», «треба розбудовувати державу з опором на власні сили», «треба йти у наступ», «треба почати розмовляти українською» тощо. Ці тези, хоч і мають рацію в певних умовах, на мою думку є скоріш популістськими.
В України є серія проблем:
1. Російська військова агресія;
2. Російська інформаційна агресія;
3. Корупція;
4. Безлад у політиці;
5. Низький рівень свідомості населення.
Для подолання кожної з цих проблем націоналізму недостатньо, хоча він і здатен підсилити ті інструменти, що використовуватимуться для вирішення.
1. Російська військова агресія.
Свого часу Дмитро Резниченко писав, що військове протистояння з Росією йому нагадує протистояння з Беркутом на Майдані. Може, пізніше я знайду того записа і додам посилання. Дмитро писав, що в обох випадках українці протистоять силі, значно потужнішій за них. Якщо та сила схоче використає всі свої можливості, то ми понесемо суттєвих втрат. Спочатку та стаття мене образила — як він посмів написати, що російська армія сильніша за українську!? Ми ж такі сильні і мужні!
Але дійсно так. Крайня, найсильніша межа протистояння — то ядерна зброя. В України нема ані такої зброї, ані засобів ППО, що здатні перехопити ракету з ядерною боєголовкою. Більше того — я не певен, що українські засоби ППО здатні вберегти наших військових і цивільних у випадку масового використання авіації Росією.
Це означає, що збільшення градусу протистояння не є вигідним для нас. Тобто всі тези про наступ матимуть рацію у майбутньому, коли буде відомо, що Росія не використовуватиме ані авіації, ані ЯО.
На мою думку, єдиним розумним рішенням в контексті кількісної і частково технічної переваги Росії, є наступ у складі міжнародної коаліції. Але коаліція — то не лише війна, але й дипломатія. Багато, багато дипломатії. Адже в кожного члена коаліції будуть свої умови, за якими він надасть допомогу. І ці умови або треба виконати, або запропонувати щось інше, так само вигідне.
Зараз дійсно є міжнародна коаліція зі звільнення Криму і Донбасу, але їхні умови — почекати, доки від голоду ведмідь ослабшає, а потім гуртом його побити і відібрати вкрадене. Такі умови не дуже приємні для нас — адже треба якнайшвидше помститися за військових і цивільних, що загинули. Але альтернатива призведе до ще більших втрат.
Націоналістична риторика «треба йти у наступ» тут підштовхує не до раціонального найвигіднішого рішення, а до емоційного, до того ж вигідного Росії: щойно ми перейдемо у наступ, з Росії знімуть усі донбаські, а може навіть і кримські, санкції.
(Далі буде)
