August 31st, 2015

Гарсія Лорка - "Гітара"

Originally posted by a_lypkivskiy at Гарсія Лорка - "Гітара"

Час від часу публікую поетичні твори. Пригадаю найвідоміший вірш Гарсія Лорки - "Гітара".

Я захопився пошуками українських перекладів улюбленого поета, і знайшов три переклади "Гітари". Всі дуже подобаються - не можу вибрати найкращий для себе. От і вирішив розмістити всі, але по мірі вподобання та на розсуд читачів )
А щоб підсилити враження, пропоную читати і слухати пристрасну музику - люблю фламенко. Слухаємо плач гітари, про який і писав Гарсія Лорка.


Federico Garcia Lorca

LA GUITARRA

Empieza el llanto
de la guitarra.
Se rompen las copas
de la madrugada.
Empieza el llanto
de la
guitarra.
Es inútil callarla.
Es imposible
callarla.

Llorra monótona
como llora el agua,
como llora el viento
sobre la nevada.
Es imposible
callarla.
Llora por cosas
lejanas.

Arena del Sur caliente
que pide camelias blancas.
Llora flecha sin blanco,
la tarde sin mañana,
y el primer pájaro muerto
sobre la rama.

¡Oh guitarra!
Corazón malherido
por cinco espadas.

Переклад
Дар'ї Магід

ГІТАРА

Починається плач
гітари,
Розбивається чаша
світанку,
Починається плач
гітарний,
Гамувати плач її
марно -
Не втішайте даремно
іспанку.

А так плаче у такт,
монотонно…
Плаче так лиш вода або вітер,
Що спиняється снігом
бездонним,
А її неможливо спинити.

Плаче щиро про речі
померлі,
Про пісок із гарячого півдня,
Що сумує без білих камелій
І так слізно їх просить,
бідний.
Вона плаче - стріла без мішені,
Пізній вечір без вранішніх терцій,
Мертва пташка в гілках -
душевно...
І мечами п'ятьма страшенними,
О гітаро,
поранене серце!

Переклад
Григорія Латника

ГІТАРА

Починається плач
гітари.
Розбиваються чаші
світання.
Починається плач
гітари.
Її марно,
неможливо
обходити
мовчанням.

Плаче, одноманітна,
мов плаче вода,
мов плаче вітер
над снігопадом.
Її не обійти
мовчанням.
Плаче
про нездійсненне.

Пісок гарячого півдня,
що прагне білих камелій.
Рида про стрілу без цілі,
ніч без кінця, без краю,
першого мертвого птаха
на гілці присталій.

О, гітаро!
Пронизане серце
ударом п'яти кинджалів.

Переклад
Миколи Лукаша

ГІТАРА

Як заридала
моя гітара,—
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара...
Хочу утішить -
надармо,
хочу утишить -
намарно.

Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити -
надармо,
вона ридає
за даллю.

Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.

А-ой, гітаро!
У серці п'ять ножів
одним ударом!

                                               

Juan Serrano Tientos Tangos





[Далі...]


LA GUITARRA (DE FEDERICO G LORCA) SERGIO GONZALEZ

Federico García Lorca - La guitarra

Besedina and Sokolv "Crying of a guitar"

La guitarra de Lorca

La guitarra - Lorca

Ще декілька перекладів:

LA GUITARRA

Empieza el llanto
de la guitarra.
Se rompen las copas
de la madrugada.
Empieza el llanto
de la
guitarra.
Es inútil callarla.
Es imposible
callarla.

Llorra monótona
como llora el agua,
como llora el viento
sobre la nevada.
Es imposible
callarla.
Llora por cosas
lejanas.
Arena del Sur caliente
que pide camelias blancas.

Llora flecha sin blanco,
la tarde sin mañana,
y el primer pájaro muerto
sobre la rama.

¡Oh guitarra!
Corazón malherido
por cinco espadas.
ҐІТАРА

Починається плач ґітари.
Розбиваються чарочки ранку.
Починається плач ґітари.
Марно її уривати.
Годі її урвати.
Плаче одноманітно,
як плаче вода,
як плаче вітер
у хуртовині.
Годі її урвати.
Плаче за чимось далеким.
Пісок палючого півдня
хоче камелій білих.
Плаче стріла без цілі,
вечір без ранку,
і перший померлий птах
на гілці.
Ґітара -
серце протнули п’ять шабель.
(Переклад Ф.Воротнюка)
ГІТАРА

Починається
плач гітари,
розбиваються
дзбани ранку.
Починається
плач гітари.
Гамувати її —
не варто.
Не вгамуєш її —
намарне.
Монотонно,
ніби хвиля, плаче гітара,
ніби вітер над снігопадом,
плаче гітара,
не вгамуєш її —
намарне.
Так плаче за даллю марев
півдня пісок гарячий —
камелій благає білих.
Так плаче стріла без цілі,
так вечір без ранку плаче.

На голім вітті вмирає
вранішня перша птаха.
О гітара,
конає серце,
на п’яти розіп’яте шпагах!

(Переклад В. Стуса)
ГИТАРА
Начинается
Плач гитары.
Разбивается
Чаша утра.
Начинается
Плач гитары.
О, не жди от нее
Молчанья,
Не проси у нее
Молчанья!
Неустанно
Гитара плачет,
Как вода по каналам - плачет,
Как ветра над снегами - плачет,
Не моли ее
О молчанье!
Так плачет закат о рассвете,
Так плачет стрела без цели,
Так песок раскаленный плачет
О прохладной красе камелий,
Так прощается с жизнью птица
Под угрозой змеиного жала.
О гитара,
Бедная жертва
Пяти проворных кинжалов!

(Перевод М.Цветаевой)
ГИТАРА

Начинает рыдать гитара.
Разбивает бокал
рассвета.
Начинает рыдать
гитара.
Нет, она не замолкнет.
Нет, ей нельзя
замолкнуть.
Плач монотонный,
будто вода плачет,
будто пурга плачет
в час непогоды.
Нет, ей нельзя
замолкнуть.
Плачет о ближнем
и дальнем.
Раскалённый песок пустыни,
который камелий жаждет.
Плачет стрела без цели,
плачет вечер без утра,
первая мёртвая птица
плачет на ветке утлой.
О гитара!
Пятеро шпаг острых
сердце моё ранят.

(Перевод М.Владимирова)

ГИТАРА

Начинается плач
гитары.
Разбиваются чаши
рассвета.
Начинается плач
гитары.
Заглушить её
не пытайся.
Замолчать
её не заставить.
Монотонно она рыдает
как рыдать могут только воды,
как рыдать могут только ветры
над нетающими снегами.
Замолчать
её не заставить.
О далёком она рыдает.
Раскалённый песок на юге
просит холода белых камелий
и рыдает стрела без цели,
а закат без рассвета завтра
и ещё не упавшее с ветки
тело первой погибшей птицы.
О гитара!
Не выжить сердцу,
что пробито
пятью клинками.
(Перевод Strega)

Тексти та відео збирались протягом 17-18 років, з різних джерел. Дехто з вдячних критиків намагався переконати мене, що треба дати посилання не тільки на імена перекладачів, а й на ресурси, звідки були взяті приведені вірші. В більшості випадків це неможливо, бо частини ресурсів вже не існує, інша частина міститься в pdf-файлах. Тож полишу так.

Якщо комусь цікаво, де лежать першоджерела, нехай спробує погуглити. Хвилин на 15-20 шукач отримає істинне задоволення процесом. :)

Успіхів вам та насолоди!







Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
Grzegorz Brzęczyszczykiewicz

я так больше не могу!

Originally posted by grzegorz at я так больше не могу!
Погружаясь в пучины ватного сознания, пан Гжегож все больше и больше содрогается от омерзения.

Пожив в мацкве и поездив по роиси, пан Гжегож не заметил высокого ума у ватников. Быть как все, телевизор, квартирный вопрос, гундяев, сделать ребенка - вот в принципе и все желания и инстинкты ракоцапуса вульгариса тех лет.
Полное нежелание и неспособность думать приводит к простой картине мира, где всем правит гундяевский бог но заправляет ЗОГ.

С начала войны изучение ваты показало быстрое приближение к днищу.
Самые смелые издевательские придумки предположения про ватное дно оказываются правдой.

* * *

Пан Гжегож понимает конспироложество - и причину этого и протекание болезни.
Где-то в феврале прошлого года пан Гжегож написал у пана Лука в каментах, что по причине уебанства и алкоголизма ватники не способны придумать стройную конспиологическую картину мира и делают криптовинегрет.
И вот сейчас очередное подтверждение правоты - та издевательская придумка смелая гипотеза приват-доцента при Кафедре пана Лука оказалась правдой.

Онлайновый френд сообщил очередное творение лаптепитеков. Короче, у проницательных супер-русских людей есть уверенность, что моему френду платит не Госдеп с Мосадом, как было точно известно ранее, а через третьи руки (для секретности, они же КГБисты) правительство России. Ну, чтобы чужими руками окончательно поссорить между собой "практическиадинбратскийславянскийнарод". Почему так? Потому как Путин - криптоагент Госдепа с заданием развалить Россиюшку.

Долго уточняя, получилось выяснить, что это значило. Инициатор происходящего - "Госдеп", но мой френд не знает, что ему платит Госдеп. Потому что платит Путин, работающий на Госдеп.


Криптовинегрет? криптовинегрет! :)


* * *

Нет-нет, я так не играю! Я не могу придумывать новые байки про лаптепитеков чуть ли не еженедельно!
Я вам что, массовик-затейник?

хуйло

Аннотация для тех, кто любит что-то посерьёзней :

По просьбе моего товарища, переводчика этой книги, размещаю аннотацию, написанную им самим :

Ветеран-историк Уолтер Лакёр десятилетиями мастерски предсказывал события в постсоветской России с удивительной точностью. В новой книге «Путинизм» он представляет на суд читателей новый и детальный взгляд на недавний поворот России к социальному и политическому консерватизму, вызвавший чрезвычайно большой интерес. Вместо того чтобы сосредоточиться лишь на вызвавшем в свой адрес жесткую, но подчас одностороннюю критику президенте России со стальными глазами, Лакёр исследует большую картину российского общества. Он обоснованно показывает, что корни нынешней политики России кроются в комплексной группе взаимосвязанных социальных, культурных и исторических факторов, многие из которых происходят еще из досоветской эры. С помощью этой перспективы Лакёр раскрывает глубоко укоренившуюся и широко распространенную консервативную культуру. Покоящаяся на трех многолетних опорах российского общества – твердой вере в православную церковь, чувстве евразийского «явного предначертания» и чрезвычайно преувеличенном страхе перед чужеземными врагами – эта ограниченная реакционная идеология продолжает оказывать сильное влияние на население России. Понимание этих исторических тенденций является ключом к пониманию Путина, его политики, и той огромной народной поддержки, которую он получил в России. Актуальная и провокационная книга «Путинизм» легко использует историю, чтобы проиллюстрировать то, что в действительности движет современной Россией. Глядя в будущее, Лакёр предупреждает, что американская тенденция рассматривать Россию как пережиток Холодной войны является опасной и преждевременной. Россия может и будет продолжать бросать вызов Западу, и именно поэтому в наших интересах точно выяснить, с кем мы имеем дело, и что именно они хотят, прежде чем отношения еще больше ухудшатся. Перевод с английского. На русском языке публикуется впервые!

СОДЕРЖАНИЕ

Благодарности
Введение
1. Конец советской эры
Перестройка
После Горбачева
2. Кто управляет Россией?
Олигархи
Силовики
3. Опоры новой русской идеи
Русская православная церковь
Ведущие мыслители российских правых
Евразийство
Российская геополитика
Конфабуляция?
4. Путин и путинизм
Путинизм
5. Сталин и падение Византийской империи
Падение империи
6. Демография
Российский ислам
Татарстан
Оппозиция
Государственная партия
7. Новая национальная доктрина
Возвращение к корням
Русская партия при Советах
Заново открытый Иван Ильин
8. Внешняя политика и нефтегосударство
Россия и европейские ультраправые
Россия и Китай
Ближнее зарубежье
Российская нефть
9. Источники будущих конфликтов
Идентичность России
Идея новой империи
Русофобия и западофобия (страх перед Западом)
Экономическое будущее
Лицо молодого поколения
Конфликты в Средней Азии
Эпилог: Камо грядеши, Россия?
Библиография

Книга размещена на сайте "Велесова Слобода".
http://velesova-sloboda.vho.org/archiv/pdf/laker-putinizm-rossiya-i-ee-budushchee-s-zapadom.pdf
CамбО

ПЕРЕПОСТ!

Оригинал взят у self_dww в ПЕРЕПОСТ!
Оригинал взят у anatoligreen в post

Информнапалм: российские оккупанты готовят массовое убийство украинских детей на 1 сентября

30.08.2015 - 10:30

Вчера волонтерам InformNapalm были переданы разведданные, согласно  которым  прослеживается подготовка российских террористических сил к реализации крупномасштабной кровопролитной провокации.

“Первым отделом разведки ДУК ПС получена информация о том, что 1 сентября российские оккупанты планируют провести крупномасштабную провокацию по нанесению артиллерийских ударов по местам скопления детей в прифронтовых населенных пунктах в оккупированной зоне, которые соберутся возле школ на “Первый звонок”. В нанесении ударов будет обвинена украинская сторона и под прикрытием этой пропагандистской кампании планируется наступление террористических  войск”, – говорится в сообщении  начальника 1-го отдела разведки ДУК ПС с позывным “Лесник”.

Как показывает практика, в 95% случаев под давлением  общественного резонанса и благодаря привлечению внимания иностранных спецслужб к готовящимся провокациям удается избежать многих роковых действий, так как противник теряет возможность маневрировать и подготавливать огневые точки, оставаясь незамеченным.

Отметим, что по внутренним каналам мы уже передали эту информацию в дипломатические круги, а также сотрудникам различных силовых ведомств. Поэтому пристальное внимание к действиям террористических сил на Донбассе с помощью технических средств разведки должно быть обеспечено, но вторая составляющая – общественный резонанс, еще не достигнута.

На простом примере можно представить, что с высокой степенью вероятности вор не станет влезать в форточку дома, на окно которого смотрит группа людей, но он обязательно залезет в нее, если вокруг не увидит ни людей, ни камер наблюдения.  Поэтому, следует со всей серьезностью отнестись к предупреждениям разведки и донесению информации к различным ответственным адресатам и общественности в целом. Враг хитер и коварен, мы уже неоднократно фиксировали фото факты на которых солдаты бандормирований «ДНР» и «ЛНР» переодеваются в новую украинскую форму, проводят провокационные обстрелы артиллерией или минометами мирных районов оккупированных ими населенных пунктов и организовывают теракты с целью психологического давления на мирных граждан и дискредитации украинской армии.

Обращаемся к СМИ, которые предпочитают освещать горячие события и трагедии постфактум, не пытаясь предотвратить их своим медиа-ресурсом. Мы ведем настоящую войну, в которой каждый день гибнут люди и задача каждого гражданина Украины приложить максимум усилий к предотвращению трагедии.




циничний бандера

Евгений Юрьев

Кашин как уроборос или зеркало русского инфантилизма. (ИСТОЧНИК)

Collapse )

Крымнаш как преамбула к глобальной, скачкообразной катастрофе русского мира после продолжительного, пологого, нисходящего тренда разложения.

И почему мы не можем ПРОСТО начать все сначала, как будто ничего и не было.Collapse )

Немного <i>Ψ</i>-логии или шерше ля фам

Оригинал взят у miunhgauzen в Немного <i>Ψ</i>-логии или шерше ля фам
Тут одна очаровательная кадеточка стала бросаться в меня шкурками от бананов - мол, я, творя боевую осколочно-пугасную статью о лаптепитеках, уделил в ней недостаточное внимание роли женщины в процессе ядерного синтеза.
Меня это задело! Как так?! Мимо меня пробегала какая-то женщина, жаждущая моего внимания, а я ей его не уделил?!! Совсем?! О притяжении разнозаряженных частиц написал, а о её женской притягательности - нет. Старею!
Наморщил мозг извилинами. Стал рыться в остатках склероза. И - точно! Был грех!
Хронология событий:
1. Статья о ракоцапских мифах. И о том, почему они в эту хренотень верят.
2. Кадеточка обнаружила в статье знакомое слово: "женщина". Упомянутое мелким почерком, в списке использованной литературы.
3. Данное пренебрежение к тематике сисег гендерного равноправия, маршрутам миграции ушастых ежей, плотности махового оперения пингвинов и урожайности буряка в Костромской губернии показалось кадеточке преступным. Не, ну, правда! Какое может быть мифотворчество - и без женщин?! В каждом мифе должна быть женщина. Шоб её спасать, холить и лелеять. А иначе о чём тогда вообще мифы сочинять?
Каюсь! Сижу в пепле и посыпаю голову вретищем.
И немедленно творю статью о ватной мифологии, где женщине будет уделено главенствующее место.
Итак. Представьте себе, что бы ищите женщину. Для создания пролонгированных социально-половых связей и вкушения тихих желудочно-кишечных радостей бытия...
Collapse )


Чий «бліцкриг», Сталінська милість церкві і «середній» Чапаєв

Originally posted by a_lypkivskiy at Чий «бліцкриг», Сталінська милість церкві і «середній» Чапаєв


Чий «бліцкриг», Сталінська милість церкві і «середній» Чапаєв   Зроблю перепост, бо реально цікаво.


  • Василь Чапаєв


Черговий випуск календаря «Вибраних дат» – авторського погляду на маловідомі чи зовсім невідомі широкому загалу дати і події. Ви можете доповнювати його власними оцінками й інформацією, висловлювати свою підтримку чи незгоду у соціальних мережах.

Вибрані дати. 31 серпня – 6 вересня.

31 серпня 1939 року японські війська були вибиті з території Монголії. Радянсько-японський збройний конфлікт у районі річки Халхін-Гол, по суті, завершився. Японська армія зазнала нищівної поразки.

Бліцкриг - так військові історики називають метод ведення війни, який націлений на швидкий розгром противника. «Бліцкриг» - термін з німецької, бо чомусь прийнято вважати, що вперше його застосувала Німеччина у війні проти Польщі в 1939 році. Відповідно, авторство «бліцкригу» приписують німецьким військовим стратегам. Суть цього методу – в концентрації проти ворога таких сил, які здатні в короткий строк знищити армію противника і здобути загальну перемогу у війні. Саме у війні, а не в окремій її битві.

Термін, звісно, вже не зміниш, інколи з історії, як з пісні, слова не викинеш. Однак маємо пам’ятати, що все-таки вперше в сучасній історії війну методом «бліцкригу» провів СРСР з 20 по 31 серпня 1939 року проти Японії. Відповідно, історикам варто виправитися, і до винахідників методу «бліцкригу» зарахувати і радянських генералів та маршалів, а не лише німецьких. До речі, автор і розробник військового плану розгрому японської 6-ї армії на Халхін-Голі – комбриг М. Богданов (а зовсім не Жуков, як багато хто вважає).

2 вересня 1918 року Лев Троцький призначений верховним головнокомандувачем Червоної армії.

[Далі...]

Створювати нову, радянську армію Троцький почав набагато раніше, ще з березня 1918 року. 14 березня он стає наркомом із військових справ, 28 березня – головою Вищої військової Ради, у квітні – наркомом з морських справ. 6 вересня він на довгих сім років обіймає найвищу державну посаду у військовій сфері – голови революційної військової ради.

З часів «перестройки» радянська, а тепер російська історіографія, вже не приховує, що Лев Троцький, з якого довгі десятиліття комуністична пропаганда робила найбільшого ворога СРСР, був головним творцем Червоної армії. Як би ми сьогодні не оцінювали більшовизм, але їм вдалося створити в перші роки радянської влади цілком боєздатну багатомільйонну армію, яка перемогла майже усіх своїх супротивників у війні на просторах колишньої Російської імперії. Ця армія здолала сили російських антибільшовиків – від Колчака до Врангеля, армії, створені на національних окраїнах імперії – українську, грузинську, азербайджанську, вірменську, туркестанську. Зуміли відбитися лише армії Фінляндії, Польщі та країн Балтії – Естонії, Латвії, Литви.

Червона армія, створена декретом уряду – Ради народних комісарів РРСФР – 15 січня 1918 року, і як це завжди буває у революціонерів, формувалася спочатку на добровільних засадах. Шести місяців більшовикам вистачило, щоб зрозуміти: за цим принципом боєздатну армію їм не створити. Занадто часто загони добровольців легко перетворювали на банди мародерів, які насправді не бажали воювати. Наступ німецьких військ у лютому 1918 року просто нікому було зупинити: стара армія розвалилася, а нова, створена з добровольців, не могла чинити опір німцям, бо розбігалася. Нарешті, добровольців катастрофічно не вистачало. Влітку 1918 року Червона армія складалася десь приблизно зі 100 тисяч чоловік,  із полків і дивізій, погано організованих і перенасичених мародерами і бандитами. До речі, так звана Добровольча армія білих під командуванням генералів Корнілова і Алексєєва, яка взялася воювати з більшовиками, спочатку мала ще жалюгідніший вигляд, ніж Червона армія. На початок 1918 року під прапори Добровольчої армії зібралося не більше 4 тисяч вояків.

26 липня 1918 року Троцький виніс на обговорення РНК проект постанови «Про встановлення  загальної військової повинності трудящих і про залучення буржуазних класів відповідного віку у тилове ополчення». Гарне формулювання про буржуазні класи, правда? Вже 29 липня ВЦВК (Всеросійський центральний виконавчий комітет), очолюваний Свердловим, видає декрет, за яким усі чоловіки у віці від 18 до 40 років бралися на облік і встановлювалася військова повинність.

Троцький, 1918 рік. Інспекція частин Червоної армії

Троцький був непоганим, навіть дуже непоганим організатором. Активний, наполегливий у досягненні мети, нерозбірливий у методах, жорстокий і цинічний – Троцький був ідеальним більшовиком. А тому взявся за розбудову Червоної армії цілком по-більшовицьки: головний метод – терор, усі ідеологічні чи моральні принципи, якщо вони заважають досягненню мети, - відкидаються. «Неможливо будувати армію без репресій. Неможливо вести маси людей на смерть, не маючи в арсеналі командування смертної кари. Доти, допоки горді своєю технікою, злі безхвості мавпи, що звуться людьми,  будуватимуть армії будуть воювати, командування ставитиме солдат між можливою смертю попереду і неминучою смертю позаду» - так пізніше теоретично обґрунтовував Троцький один із головних своїх принципів побудови армії.

Слід визнати, що досвід створення Червоної армії загалом і досвід діяльності Троцького як її організатора зокрема може бути в чомусь цікавим і корисним для нас і сьогодні. Україна теж, як і більшовики майже сто років тому, зараз має проблему створення нової сучасної армії, бо стара, як виявилося під час подій у Криму та на Донбасі, захистити країну не змогла. Важливо тільки, щоб наше зрозуміле несприйняття більшовицької ідеології не заважало уважному вивченню їх досвіду побудови армії з нуля. Вчитися потрібно не лише у друзів, а й у ворогів.

4 вересня 1943 року Сталін зустрівся з ієрархами Російської православної церкви.

У Кремль до Сталіна прийшли троє найвищих ієрархів РПЦ – місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Московський і Крутицький Сергій, митрополит Ленінградський Алексій і екзарх України, митрополит Київський і Львівський Ніколай. На цій зустрічі диктатор дозволив скликання Архієрейського собору для обрання Патріарха, її прийнято вважати початком різкого повороту в церковній політиці СРСР – від гноблення церкви державою до співробітництва з нею.

Очевидно, що цей поворот зумовлений труднощами СРСР, викликаними війною. Сьогодні, коли РПЦ з відомих причин бере участь у загальних зусиллях державної пропаганди сучасної Росії з реабілітації Сталіна, ця очевидна причина ставиться в Росії під сумнів. Мовляв, вересень 1943 року – це час уже після Сталінградської та Курської битв, коли всім стало зрозуміло: СРСР може здолати Німеччину без допомоги Заходу. А отже Сталіну зовсім необов’язково було догоджати Заходу лібералізацією ставлення до церкви.

Така «переоцінка» - чиста пропаганда, тобто – брехня. Те, що Гітлер не може виграти війну, було зрозуміло ще до її початку, оскільки у нього просто не було сил перемогти союз таких потужних держав як Великобританія, США, Франція, СРСР, Канада, Австралія, Індія, тощо. Для Сталіна не менш важливим за факт неминучості розгрому Німеччини була ціна цього розгрому для СРСР. Він думав, яким  - сильним чи ослабленим – буде СРСР після війни. А тому підтримка Заходу була для нього у вересні 1943 року не менш важливою, ніж у вересні 1941-го.

Зрештою, є цілком конкретні історичні факти, які пояснюють, чому саме у вересні  1943 року (а не, скажімо, трохи раніше чи трохи пізніше) Сталін вирішив використати «церковний фактор» у своїх стосунках із Заходом. У листопаді 1943 року мала відбутися конференція лідерів СРСР, США і Британії у Тегерані, головне питання якої – відкриття другого фронту проти Німеччини у Європі. На Заході далеко не всі виступали за активну допомогу СРСР. Громадська думка в країнах Заходу розривалася між бажанням перемоги над Гітлером і неприязню до країни, де, зокрема, не було свободи совісті і де церква нещадно переслідувалася. Напередодні конференції у Тегерані в СРСР мала приїхати делегація Англіканської церкви, і Сталін хотів справити на неї якнайкраще враження. А що може бути кращим за зустріч цієї делегації патріархом російської церкви?

Тобто, перед Сталіним було цілком практичне завдання, і вирішував він його теж цілком практично. 4 вересня він викликав до себе на дачу чекіста полковника Карпова, який відповідав у НКВС за контроль над РПЦ, той доповів усе, що знав, про ситуацію в церкві. Одразу ж Сталін наказав йому телефонувати керівникам РПЦ і запропонувати зустріч зі Сталіним. Карпов з дачі Сталіна телефонує, зраділі ієрархи через дві години вже в Кремлі. Вся зустріч тривала 1 годину 55 хвилин. Сталін дозволяє скликання Архієрейського собору для обрання Патріарха і запитує, скільки часу для цього потрібно. Ієрархи: треба місяць. Сталін пропонує «більшовицькі темпи» (його слова) і допомогу авіації та спеціальних поїздів. І вже 8 вересня собор зібрався.

5 вересня 1919 року загинув Василь Чапаєв.

У радянські часи Василь Іванович спочатку був мало не найвидатнішим героєм громадянської війни, потім перетворився у смішного героя чи не найчисельнішої серії анекдотів, зокрема й відверто похабних. Коли радянські часи закінчилися, історики взялися досліджувати реальну – не пропагандистську і не анекдотичну – історію життя комдива. Скільки статей і книг вийшло, навіть солідний телесеріал зовсім нещодавно створили – «Пристрасті за Чапаєм» називається. І все для того, щоб виявити: а що ж такого видатного було в його житті, що він став всенародно відомим. Але нічого не складається певного.

Як не поверни, Чапаєв виходить звичайним, «середнім» історичним персонажем, якого давно всі забули б, якби не радянський пропагандистський фільм «Чапаєв» 1936 року виробництва і абсолютно блідий, навіть порівняно з фільмом, однойменний роман Фурманова. Виявився Чапаєв ні особливо видатним полководцем із низів, висунутим революцією, ані особливо людяним у часи загальної жорстокості. Навіть смерть його ніяк не виходить зробити таємничою. Отака вийшла оригінальна жертва комуністичної пропаганди.

6 вересня 1942 року Державний комітет оборони СРСР запровадив посаду головнокомандувача партизанським рухом і призначив на неї маршала Ворошилова.

19 листопада того ж року, тобто, всього через півтора місяця, ця посада була скасована. Звісно, скасування не було негативною оцінкою діяльності Ворошилова. Інакше його змінив би хтось інший, а посада б залишилася.

У керівництві радянськими партизанами усю війну панувала організаційна чехарда. Існував Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), яким керував Пантелеймон Пономаренко – лідер білоруської організації ВКП(б), але Український штаб партизанського руху (УШПР) у його структуру не входив, був цілком самостійним. І УШПР за сукупною силою партизанських формувань, які йому підлягали, як мінімум не поступався ЦШПР. Певний час існували штаби партизанського руху при штабах військових фронтів, і там вплив на партизанів ділили між собою ВКП(б) (в особі представників обласних партійних організацій - коли фронт пролягав по території цих областей) і військове відомство (через розвідувальні органи Генштабу). А ще діяли партизанські загони, які підлягали виключно військовим (Генштаб) або чекістам (НКВС). Були і чисельні випадки такого собі «симбіозу» - коли у складі партизанських загонів, керованих через ЦШПР і УШПР партійними органами, діяли окремі групи чекістів і військових розвідників. Приміром, Петро Вершигора, який у з’єднанні Ковпака очолював розвідку, одночасно був керівником розвідувальної групи Генштабу і мав свою окрему рацію для зв’язку з ним (радіошифр цього зв’язку був, звісно, недоступний для Ковпака). І автономна група (групи?) НКВС теж була у з’єднанні Ковпака. Подібний «симбіоз» дозволяв Сталіну через військових і НКВС бути в курсі всього, що діється в партизанських загонах, які підлягали партійним органам.

Ворошилов тисне руку Іллі Старинову – найвідомішому організатору партизанських диверсій у тилу німецьких військ

Тобто, організаційна чехарда у керівництві партизанським рухом виникала не внаслідок організаційної неспроможності Сталіна, а як його свідома політика, спрямована на розпалювання міжвідомчої конкуренції. Це була дія на практиці старого як світ правила «розділяй і владарюй» - Сталін завжди розділяв своїх найближчих підлеглих, які керували окремими потужними відомствами (в даному випадку НКВС, Генштаб і ЦК української та білоруської партійних організацій), змушував їх конкурувати один з одним, чим забезпечував міцність своєї особистої влади. Головнокомандувач партизанським рухом, хто б ним не був – навіть найвірніший соратник Сталіна (до речі, саме найвірнішим він традиційно довіряв найменше), об’єктивно знищував згадану конкуренцію у конкретній важливій сфері і концентрував у своїх руках неабияку силу, а отже – і політичний вплив. З військової точки зору головнокомандувач був конче необхідний, тому Сталін і пішов на створення такої посади, одначе з точки зору політичних інтересів Сталіна (а його найперший політичний інтерес – особиста влада), - навпаки, конче небезпечний. Тож Сталін тільки півтора місяця витерпів пріоритет загальнодержавних інтересів над своїми власними, а потім головнокомандувачем партизанів зробив фактично себе. Бо з ліквідацією посади Головкома партизанським рухом Сталін, по суті, приймав на себе керівництво ним як керівник і комуністичної партії, і військових, і чекістів.

До речі, Ворошилов за півтора місяця командування партизанським рухом на всі ключові посади в ЦШПР висунув не партійних працівників, а досвідчених військових командирів, які знали, як треба планувати військові операції. В УШПР, який, нагадаємо, був незалежним від ЦШПР, ситуація була зовсім іншою – там основу керівництва складали секретарі ЦК КП(б)У. Природно, що такий підхід до добору кадрів аж ніяк не міг сподобатися партійним бонзам, і їхнє невдоволення знайшло підтримку в Сталіна, бо відповідало і його головним принципам у політиці.

Василь Чапаєв. Герой Громадянської війни та радянських анекдотів. Народна картина.

Юрій Сандул, Оксана Федоряченко, Київ.