духовно-нравственная работа над кацапами (yumjaagiin) wrote in bitter_onion,
духовно-нравственная работа над кацапами
yumjaagiin
bitter_onion

Національні комплекси, що тягнуть українців на дно

У кожної нації є притаманні тільки їй риси. Зараз ці риси прийнято називати модним словом - менталітет. Як і кожна людина, етнос може володіти як гарними так і поганими рисами. Характер нації формується з її народженням, він з часом може мінятися, якась риса зникає, інша, навпаки формується. В зв'язку з тим, що етнос, на відміну від конкретної людини, проживає тисячі років, деякі корисні риси характеру з роками втрачають свою корисність і починають навпаки шкодити. Але позбавитись їх не так просто, колективний характер передається через гени і притаманний більшості представникам цього етносу.

Ось приклад.

Якщо конкретний народ тисячі років займався рибальством, то у більшості людей цієї нації навіть у ХХІ сторіччі руки самі потягнуться до рибальської сітки, або до вудки, хоч розумніше і вигідніше займатися наприклад IT-технологіями.

Українська нація теж має суперечливий характер і, якщо гарні наші риси може назвати кожен, то про негатив у національному менталітеті ми часто не говорим.

Між тим, усвідомлення власних хвороб - перше, що потрібно для їх подолання.

Які ж найгірші риси українців?

Комплекс меншовартості або “малоросійство”.

На мою думку, меншовартість найгірша наша риса. Це свого роду почуття неповноцінності, коли людина думку інших сприймає вище за свою.

Такий комплекс сформувався в українського народу не на пустому місті. Меншовартість - наслідок сотні років рабства та принижень, коли кожному українцю твердили, що такого народу немає, що він тільки зіпсований поляк, або росіянин, що українська мова - це не мова, а сільський суржик, коли будь-які спроби організації національної держави топились у ріках крові. От ми і перестали поважати себе.

І досі ватні шовіністи намагаються нам довести, що України немає, що на її території воюють США з Росією, що кожен наш крок потребує великороського дозволу.

Які головні ознаки того, що ген “малороса” досі сидить у багатьох українцях. По-перше це зневага або байдужість до всього національного. Ми, наприклад, як належне сприймали іншомовне телебачення, радіо без українських пісень, велика частина україномовних українців, мотивуючи ввічливістю, переходили чи переходять на російську мову. Меншовартість - це коли соромишся свого і перебільшуєш чуже.

Тільки в останні роки багато українців почали позбавлятися від своєї меншовартості, для цього нам потрібно було пережити сотні смертей на майдані, тисячі смертей на війні, вигнати обраного малоросами зека та стійко переносити всі “сюрпризи” північного сусіда.

Щоб остаточно позбавитись меншовартості, нам слід іноді дивитись на росіян. У них ситуація зворотна - манія величі. Це вони сидячи у бараках та споживаючи “бояришник” волають про своє вєлічіє та рускій мір.

Що треба, щоб стати не малоросами, а українцями. Дві речі: не приводити до влади малоросів і почати змінювати себе.

Надмірна толерантність, або “згинуть наші воріженьки”.

Почну з прикладу.

1942 рік розмова двох бійців червоної армії:

- А що думаєш про германців?

- Ну що, вважаю, вони наш братський народ. У війні винні правителі. Сталін, наприклад, заробляє на війні, це - його комерція. Гітлер мусив ввести війська, щоб у Бресті не побудували монгольську воєнну базу. А Сталін не легітимний - він Леніна незаконно скинув. Рейх захищає німецькомовних в Жмеринці.

- А як же арійська теорія та захоплення життєвого простору для Германії.

- Та то все пропаганда Левітана.

Вибух. В окопі лежать частини тіл бійців, які щойно вели розмову.

Ще один приклад: Крим захоплено, в Слов'янську разом з місцевими колаборантами орудує банда Гіркіна, а на всіх українських каналах красується гасло двома мовами - “єдина країна, единая страна”.

За роки російської агресії ми так і не зрозуміли, що вони - ВОРОГ. Соціологія вперто показує, що половина українців прихильно сприймає росіян. Думаю наша толерантність не похитнеться навіть тоді, коли Путін, не дай бог, буде бомбити Полтаву або Вінницю.

Навіть у головній українській пісні ми називаємо ворогів “воріженьками”.

Такий світогляд скоріш за все розвинувся в українців протягом десятиліть розмов про те, що ми з росіянами братський народ, що Хмельницький нарешті привів нас блудних у лоно великої Росії. Цей комплекс дуже глибоко сидить і позбутись його можна буде лише зі зміною поколінь.

Коротка пам'ять або “підстав ліву щоку”

Де люди дуже швидко забувають образи? Де десятиліттями терплять пам'ятники своїм вбивцям на площах і у скверах ? Де прощають своїм обранцям все і голосують за пройдисвітів та бандитів знову і знову? Де люди миттєво забувають добро?

Відповідь ви знаєте.

Я вам нагадаю тільки найвідоміші факти нашої байдужості: Гонгадзе, газові контракти, газові вишки, відео з рішалами, розстріли на майдані, Україна - німецька актриса, диктаторські закони, фальсифікація виборів 2004, отруєння Ющенка, хі-хі у Путіна, офшори, виграші в лотерею, бурштин. Цей ряд можна продовжувати довго і нудно.

Ми вчергове знову і знову забуваємо давні і нещодавні злочини і підставляємо по-християнськи іншу щоку, тим самим провокуючи нове зло, яке невпинно виростає зі старого.

Страждальництво, або “бог терпів і нам велів”.

Страждати і плакати - наше національне кредо. Сюди підійшла б російська приказка про те як “нас…. ,а ми крепчаем”.

Насправді колись Азіров сказав правильну фразу: “...хватить скігліти, беріть лопати…”. Але ми продовжуємо скиглити, і не важливо добре нам чи погано. Страждання - це наш кайф. Тому то і влада нас ніколи не влаштовує, бо в нас нічого хорошого бути не може - лише погане від якого ми страждаємо.

Психологи таку манеру сприймати світ пояснюють захисною реакцією. Тобто за багато століть ми настільки звикли плакати і страждати, що просто розучилися дивитись на світ з оптимізмом.

Уникнення відповідальності, або “моя хата скраю”

Національний спорт звинувачувати у власних негараздах кого завгодно, але не себе та уникати всякої відповідальності. Депутати погані - ми білі й пухнасті, те, що десятиліттями їх обираємо - не рахується. Ми дуже любимо фразу “ця країна”, тим самим відгороджуючись від держави і від відповідальності за неї.

Цей наш комплекс, на мою думку, з’явився порівняно недавно - він є наслідком совка, коли людина ні за що не відповідала, і нічого не вирішувала. Ностальгія за СРСР пов'язана якраз з тим, що ні за що самому думати було не потрібно. Зараз ми вже маємо покоління, яке не бажає, щоб рішення приймали за них, це показали два майдани та війна на Донбасі. А людей з радянським способом мислення, скоріше за все не переробиш. Я знаю таких багатьох, і багато з них успішні в житті, але вони вперто твердять, що в СРСР думали про людину, а зараз - ні… І тоді була дешева тюлька.

І наостанок. Я помітив, що останнім часом у нас з'явилась ще одна нова риса - віра у миттєве диво. Зараз її дуже легко побачити у великій прихильності до молодого і зеленого кандидата. Така віра чимось схожа на очікування дітьми діда мороза, от прийде добрий чарівник - зникне зло і запанує добро. Щось подібне відбувалось і після майданів.

Насправді, ми повинні надіятись обережно і не чекати миттєвих змін. Хоча зміни дійсно відбуваються! Огляніться довкола!


Підтримай автора. І буде тобі щастя. Картка Приватбанк 4149 4993 4061 8014

Дякую!

https://site.ua/voryol/18148-natsionalni-kompleksi-scho-tyagnut-ukrayintsiv-na-dno/

Tags: Україна
Subscribe
Buy for 100 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment