"Мовне питання - десь у третьому десятку серед нинішніх проблем України"©
Мене цікавить думка кафедри на це гостре питання, бо щось воно починає ото шкварчати не на жарт. Зі своєї сторони, у мене вистачає аргументів, що це суцільна маячня, адже саме цього вимагають окупанти.
Питання це виникло від спорідненості думки журналістки Соколової із думкою окупантів в одному із своїх сюжетів (див. 4:50). А саме те, що вона готова поступитись терористам на Донбасі у питанні з мовою. Тут треба зробити відступ і пояснити, що словосполучення «журналістка Соколова» трохи недоречне в силу своєї наявної позиції, тому що журналістика викриває думки людей, з якими працює, і закінчується там, де починає висловлювати власну думку.
Можна було б списати це на ляп т.з.«журналістки», але коли в іншому її сюжеті (див. з 0:30) ми бачимо те ж саме: «найті какова-та нєадекватнава украінца» стосовно Ніцой, яка виступає за дерусифікацію України.
Тепер по основному:
— мовне питання підняв не я, але ця т.з. «журналістка» із триколорним парашутом за спиною.
— «Йти на поступки» терористам — це методичка Тарути-Медведчуків.
— «Йти на поступки» терористам — це легітимізація терористів як суб'єкт переговорів, «мы же ґаварілі, што эта ґражданская вайна» — прощавай санкції, «какой єщйо аґрессор?»
— «Йти на поступки» терористам у мовному питанні — це те, чого завжди хотіли вони, не ми.
— «Йти на поступки» терористам у мовному питанні — це консервація гнійника, який тепер із бюджету прийдеться нам же і оплачувати — росифікацію Донбасу. Як наслідок, вони інші, «мы вашей мовы нє учілі, давай на нармальнам языке!» Вихід: прийдеться повернути русский язык в українські школи, щоб мати засіб комунікації з ними.
Повернусь до аґєнта Соколовой. На мій погляд, вся ця артистична подача в сюжетах — суть лубриканта, за допомогою якого запихають в мізки українців оці тези про те, що українська мова «не є архіважливим на даний момент», хоча на мій погляд якраз навпаки і є архіважливою ознакою, коли загинуло -надцять тисяч українців. Окупант розхитував протести спеціально в зросійсених містах. І якщо ви думали, що вони зникли — то помиляєтесь. Їм і по сьогодні заважає та українська мова і вони чинять спротив як можуть, не так сміливо, як в березні в Запоріжжі чи Дніпрі, у травні в Одесі.
Ці артистичні подачі не нові, «всє смєюцца, пачєму ти нє смєйошся» -з «Украина как порно-актриса», «расстрелять Верховную раду» — це ж так весело, але так анархійно. Все це пройдені методи, я лише зупиняюсь тут, щоб зауважити цей момент, як вони діють.