Grzegorz (grzegorz) wrote in bitter_onion,
Grzegorz
grzegorz
bitter_onion

Феномен учасника АТО: аспекти формування



Я свідомо не вжив у назві поняття "учасник бойових дій", хоча є зрозумілим, що учасник АТО має саме такий правовий статус.
Але волію вести мову перш за все щодо деяких соціально-психологічних аспектів цього українського суспільного феномену, над якими - знаю достеменно - мало хто замислювався.
Оскільки досліджую це питання професійно, сам є учасником АТО, серед моїх знайомих їх чималенько, то нижче викладене взято мною аж ніяк не "зі стелі".

Дещиця базисної інформації.
Наразі у нас в Україні понад 300 тис. осіб мають такий правовий статус - "учасник бойових дій".
При цьому мало хто знає, що ця спільнота учасників АТО умовно розподіляє сама себе на неформальні у соціально-психологічному плані ідентифікаційні групи, касти, шари. Причому поділ цей має як зовнішні (з боку самої спільноти до учасника), так і внутрішні критерії (зміна самим учасником власної самооцінки).

Умовних типологічних критеріїв у спільноті тих, хто воював, існує декілька, ось основні з них:
а) зовнішні (соціальна складова):

  • коли, де і як саме приймав участь у бойових діях - тобто, обставини отримання статусу;

  • скільки за часом брав участь у БД;

  • бойові нагороди (з аспектом - за що саме отримано);

  • військове звання.

б) внутрішні (психологічна складова):

  • особисті обставини перебування в районі ведення БД (перегукується з "а", але тут вже внутрішня самооцінка) - ким саме був, якщо брав участь у бойових зіткненнях, як саме - злякався, зрадив своїх або самого себе внутрішнього чи ні), вчинив подвиг (або здобув внутрішню перемогу над собою) тощо;

  • чи мав втрати серед бойових побратимів, друзів, товаришів по службі;

  • важкість отриманого бойового стресу, обставини його отримання та наслідки.

*****
Сама по собі війна - це дуже впливовий на людську свідомість і психіку феномен, причетність до неї безумовно накладає певний відбиток на людину.
Тому й статус учасника АТО як похідне внутрішньо-зовнішнє явище - це досить складне і багатогранне утворення.
Тільки уявіть собі увесь спектр варіацій...

Приклади з практики:
Згадка про особисту участь у подіях під Дебальцевим, Пісками (ДАП), Щастям, Авдіївкою ("промка") первинно викликає у атошника повагу до співрозмовника.

Важливими є й інші аспекти (вже згадані вище, можете вгадати їх і самі), які з'ясовуються надалі - наприклад, коли саме там діяв (Дебальцево у серпні 2014 і у грудні 2014 - то зовсім різні речі).

Відношення фронтовиків до, наприклад, "кіборга" та водія "уазика" керівника сектору (ОТУ) (обидва, нагадую, є УБД за офіційним статусом) дещо відрізняється. Так само, як і до того, хто справді брав участь у боях, та того, хто протягом місяців лише "аватарив" у штабі.

Також  "внутрішнє, корпоративне" значення часто
має і термін перебування в районі ведення БД - чим довшим він був, тим більшою є корпоративна повага.

Буває, що відрізняється й відношення за військовим званням - чим вищим воно є, тим меншою може бути повага до такого учасника АТО (саме як до бійця). Природа такого ставлення полягає у тому, що, як правило, чим старшим за званням є офіцер, тим далі від безпосередніх бойових зіткнень він штатно знаходиться. Це -
певним чином хибне уявлення: адже часто потрапляли до бою та гідно приймали його і підполковники, і полковники.

Таким чином, твій статус декілька разів перевіряється та уточнюється, підсумково набираючи завершеного вигляду "відношення до тебе як до учасника АТО інших учасників АТО".

*****
Мушу згадати і про певні особистісні військово-професійні деформації, які також мають значення під час створення індивідуальної (не загальної) оцінки одного учасника АТО іншим.

Найчастіше зустрічається така категорія з викривленим сприйняттям інших учасників АТО - демобілізовані учасники АТО, які з самого початку не були патріотично налаштовані й оцінювали своє залучення до ведення БД як примус (негативно).
Такі особи можуть, наприклад, хибно асоціювати цей факт (примус) з офіцерським статусом загалом, тобто, постаттю офіцера як таким ("та ті офіцерюги нами попихали, дірки затуляли, а самі в штабах сиділи!.."), таким чином, переносячи негатив та автоматично зневажаючи будь-якого офіцера-учасника АТО. Як правило, саме ця категорія учасників АТО має найбільш деформовані оцінки як свого статусу, так і статусу інших.

Звісно, це - суб'єктивно викривлене ставлення, яке інколи може бути виправлене врахуванням інших чинників: наприклад, фактом особистого героїзму оцінюваного офіцера. Але таке (уточнене оцінювання) трапляється винятково, тому що представник даної категорії найчастіше намагається ігнорувати будь-які інші об'єктивні дані.
Є ще й додаткові впливові деталі - особливості виховання, рівня інтелектуального розвитку, психіки того, хто оцінює...

Загальна ж оцінка одного учасника АТО іншими відбувається більш об'єктивно - так, як наведено вище.

*****
Тепер - щодо внутрішньої оцінки, тобто, самооцінки учасника АТО, тісно пов'язаної із навколишнім соціумом.
Звертаю увагу на фразу "із навколишнім соціумом", тому що це головна сучасна українська проблема у процесі адаптації учасників АТО до цивільного життя: не реалізований суспільством соціально-психологічний запит учасника АТО.
Причини формування цієї проблеми наводжу нижче.

При поверненні в мирну обстановку в учасників бойових дій актуалізується цілий ряд потреб.
Ці потреби носять універсальний характер, проте, в даному випадку, вони мають надзвичайну ступінь виразності (прошу звернути увагу на виділене):

1. У більшості учасників бойових дій відзначається яскраво виражене бажання бути зрозумілим.
Вони хочуть мати в контакті з оточуючими такий зворотний зв'язок, який би явно підтверджував, що вони боролися за праве діло, що їх участь у жорстокому насильстві є морально виправданою і соціально корисною. По суті, мова йде про дію такого механізму психологічного захисту людини, як раціоналізація, що дозволяє військовослужбовцю подолати комплекс провини, виправдатися перед самим собою, своєю совістю, зробити спогади про агресивні і жорстокі вчинки менш травмуючими.

2. У психологічній картині переживань учасників бойових дій відзначається потреба бути соціально визнаними.
Природне бажання людини бути особистістю, отримати високу оцінку своїх особистих зусиль, дій у людей, які повертаються в мирне життя, набуває особливого значення. При цьому справедливо вважається, що гідними суспільного визнання є не тільки героїчні вчинки, а й внутрішні перемоги людини над собою, вже саме те, що військовослужбовці не злякався, не дезертирували, не симулювали слабкість тощо. Спостерігається бажання, щоб факт позитивної оцінки став відомий широкому колу людей, товаришам по службі, членам сім'ї.

3. Важливою тенденцією, що характеризує психічний стан учасників бойових подій, є прагнення бути прийнятим в систему соціальних зв'язків і відносин мирного життя з більш високим, ніж раніше, соціальним статусом.
Це пояснюється тим, що справа, яку вони робили “там”, є соціально більш значущою, ніж те, чим займалися цивільні особи. На підставі цього учасники бойових дій очікують особливого ставлення до себе з боку оточуючих.

4. Нерідко у людей, які повертаються з району АТО, спостерігається своєрідне приголомшення під час зіткнень з реальностями мирного життя.
Їм важко звикнутися з думкою, що в той час, коли вони ризикували життям, в країні, в армії нічого не змінилося, суспільство взагалі не помітило їх відсутності. Більше того, виявляється, не всі люди поділяють їх погляди на мету, характер і способи ведення війни. Це може викликати стан психічного шоку, привести до серйозних психічних розладів у ветеранів війни, сформувати у них відчуття ворожості соціального оточення.

5. Істотною психологічною характеристикою учасників АТО є зниження порогів чутливості до соціальних впливів.
З психологічної точки зору, вони стають наче оголеними, дуже вразливими.

У тому випадку, якщо перераховані тенденції та особливості психічного життя ветеранів війни не враховуються в роботі з ними, створюються передумови для виникнення складних психологічних і соціальних наслідків.
Разом з відчаєм, фрустрацією, апатією у військовослужбовців можуть розвиватися особистісні трансформації, складатися перекручена, патологічна картина світу, може формуватися агресивна, конфліктна поведінка. Непідготовлене, стихійне зіткнення учасників локальних військових конфліктів з реаліями мирного життя загрожує посиленням їх психотравматизації, а також супроводжується очікуваними маніфестаціями посттравматичних стресових розладів.

*****
Звісно, і у внутрішній самооцінці снують певні причинно-наслідкові варіації.
Наприклад, деякі учасники АТО (УАТО) взагалі не претендують на соціальне визнання.
Чому?
Причину, звісно, можна шукати у винятковій скромності такої людини. Але закони людської психіки свідчать про інше - скоріш за все, такі УАТО просто не мають морально-психологічних підстав для формування зазначених претензій (у тому числі - морального права перед самим собою), тобто, під час свого перебування на фронті нічого дійсно серйозного (психоформуючого) не пережили, або навіть і поводилися ганебно (!). Відповідно, ніяких статусних змін в їх свідомості не відбулося.

Як наслідок: такий УАТО зі зрозумілих причин взагалі уникає згадок про свій статус та засуджує (знову ж таки, зі зрозумілих причин) будь-які згадування про участь в АТО з боку інших УАТО, навіть уникає з ними контактів. Саме тому деякі мої знайомі, які просто "побували" на фронті, очікувано не люблять згадувати про свій статус - аж до того, що де-інколи навіть уникають користуватися посвідченням УБД у громадському транспорті.
Сам такий УАТО воліє пояснювати це найчастіше "скромністю" та іншими доречними аргументами, що де-інколи може набувати навіть образливих для інших УАТО форм (!).

Інколи мені траплялися й інша підваріація цього випадку - надмірне, показове вихваляння своїм статусом, бойовими "звершеннями" тощо. Але причина формування такої моделі поведінки полягає там же - у морально нестерпній низькій самооцінці та прагненні якось захистити свою психіку від стресу через усвідомлення цього.
Такі випадки є дуже рідкими через відносну легкість перевірки заявлених "історій" про себе.

****
Підсумовуючи, особистість типового (стандартного), патріотично налаштованого учасника АТО, на доданок до згаданого вище (внутрішня самооцінка, пп. 1-5) можна охарактеризувати наступними зовнішніми рисами:
1. Гордий особистою причетністю до захисту Батьківщини, не уникає згадок про це, але й не вихваляється ними за першої ж нагоди.
2. Шанує усе, що (хто) прямо чи опосередковано пов'язане із власною участю у БД, - своїх бойових товаришів, інших (достойних) УАТО, свої нагороди (у випадку з кадровим офіцерським складом додається й повага до звання, якщо його отримання так чи інакше пов'язане з участю у АТО), відповідні свята, символіку, память про загиблих і т. ін.
3. Самоідентифікація та ототожнення - виключно українські (з Україною).
3. Водночас, вкрай нестерпний до проявів неповаги/сумнівів/насмішок з боку інших до зазначених у пп.2,3 явищ, об'єктів.

*****
Ви можете задати мені питання: ну, то й що?
Навіщо нам ці знання?


У відповіді на це питання варто урахувати наступне:
психологічні наслідки участі в бойових діях є дуже різноманітними за змістом, формою і динамікою проявів. Здобуваючи закріплення в особистісних структурах і поведінці ветеранів, вони визначають їх поведінку через багато років після закінчення участі у бойових діях.

Можу об'єктивно стверджувати:
психологічна культура українського суспільства наразі є вкрай низькою - як у загальній оцінці, так і щодо аспектів вірної взаємодії з учасниками АТО. Тому у чисельних випадках, коли перераховані тенденції та особливості психічного життя ветеранів війни не враховуються у спілкуванні з ними, створюються передумови для виникнення конфліктних ситуацій, складних психологічних і соціальних наслідків.
Уе все варто враховувати людині, яка не воювала, з фронтовиком.

Можете сперечатися - "Та нічим ми їм не зобов'язані!.."
Але це - не зобов'язання, а інформація до роздуму.
Дійсно, ви й утримуватись від пхання пальців до розетки також не зобов'язані... Можете пхати))

Але військова психологія свідчить: у особливо важких випадках, у тому числі - внаслідок непорозуміння із соціумом, у учасників АТО разом з відчаєм, фрустрацією, апатією можуть розвиватися особистісні трансформації, складатися перекручена, патологічна картина світу, може сформуватися агресивна, конфліктна поведінка. Негативний розвиток подій може призводити і до летальних випадків - як самогубств, так і вбивств (!).

Маю надію, що викладене мною допоможе читачам хоча б одного разу уникнути створення або потрапляння у конфліктну ситуацію з людиною, на якій війна залишила свій відбиток назавжди.
Зрозумійте "людину війни" - і вона обов'язково відповість вам щонайменше вдячністю.

Автор - психолог і офіцер АТО dagrael https://dagrael.livejournal.com/244127.html

Tags: АТО-ООС, ЗСУ
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for members only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments