Духовные Скрепы (antin_yabluko) wrote in bitter_onion,
Духовные Скрепы
antin_yabluko
bitter_onion

Бебебе, або людина людині вовк

Раз в як нам заманеться в Країні заведено сратись.


Тобто несамовито гавкатись з оточуючим середовищем, використовуючи немісцеві ідіоматичні вирази, чуби ближнього та напалм. 



І це нормально. Правда зайобує і заважає творить майбутнє, но нормально.


Можна, звичайно, набрати повний рот "праведності" й прочитати проповідь: "покайтесь, браття, і не робіть срачі", но нє. Тобто, нащо? По-перше, браття це вже чули. І не раз. І навіть згодні, у принципі. По-друге, в таких розвинутих суспільствах як ми є, проповіді результату не дають. Нам би диво. А краще два. 


Оточуює нас середовище з нас же самих. І відповідно, як наслідок і за великим винятком, складається воно з наших же продуктів срачедіяльності й несамовитого гавкоту з будь-якого приводу. 


Власне, привід в такій справі і не важливий: язикознаніє там, прапороверт, зрадофілія порохобоцтва ІІІ стадії. Привід не важливий завжди. Важлива лише причина. Лише те, що в Країні заведено несамовито гавкатись, а привід за таких обставин знайдеться завжди. І це нормально. Хоча, звичайно, зайобує і з покоління в покоління заважає творить майбутнє. 


От і не творимо, до речі. Сил на те нема. Натхнення кінчається. Зрада і не пизди мені тут на Символа.


В теорії права існує гіпотеза, що перші людино-гомінидини існували в природньому стані "війни всіх проти всіх". Тобто людина людині вовк, загризу і пішов нахуй звідси самі голодаєм. 




Макаки гризуться за торбу з туриста, собаки — за кістку, православні Томська (чи якойсь іншої Рязані) побились за халявну ковбасу і печиво під час промоакції місцевого мясо-печівного комбінату. Такі закони дикої природи. Голодають в ній дикі макакособаки. Тому і гризуться між собою й проти всіх за своє виживання.


Дикої природи — тобто в світі не торкнутому людською організацією, без суспільства. Без людства. Яко звірі. На дні.


Перші людиноподібні люди не творили майбутнє, а витрачили свій потенціал, сили, засоби і енергію на срачі з оточуючим середовищем. Переслідуючи особисто свою мету. Однакову, но в кожного свою: нажертися (напитися, накохатися). І плювати на людей, що навколо і потім.


Метою дикої хомінидини було урвать шматок і скриться. Шоб у нього не урвали... чи його. Поодинці, малими стадами і проти всіх. Тим і виживали. Так і жили. Несамовито гавкаючись і в диких срачах й злиднях. 


Та одного разу виявилось, що гуртом і мамонта легше забить. І в печері тепліше, і відгавкуватись від сусідів ефективніше виходе, і на кохатися досхочу час знаходиться. 


З’явилась спільна мета, користь від уявного спільного для реального кожного. З’явилась організація. Цільове об'єднання для досягнення конкретної спільної мети. А разом з тим зявився надлишок продуктів, право, мораль, уявлення про добро зі злом, ще й в Космос мотнулись. Зтворили майбутнє. І все почалось з маленького обєднання. І розуміння, що користь для кожного — це набагато більше, ніж френдлі-файр всіх проти всіх.


Срач це нормально явище. В сенсі воно обєктивно існує і є, а не "правильно" і "добре". Срачі бути можуть. А суспільства з срачів бути не може. Це взаємовиключні проекти буття. Он і наша історія не дасть збрехать. 


Покайтесь, браття, і не робіть срачів. Або хоч спитайте самі перед тим як почати гавкіт з будь-якого приводу: нахуя і шо потом? Тобто, яка мета? 




Tags: людознаство
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment