putin_huil0 (putin_huil0) wrote in bitter_onion,
putin_huil0
putin_huil0
bitter_onion

Спортзал

Зайшло дівча в спортзал.
З порогу тихо привіталось, але ніхто уваги не звернув. Всі зайняті були собою та й музика лунала гучно. Лиш тренер стримано їй відповів кивком та показав на бігову доріжку. Пішла до неї так, як кажуть у народі, «не йде, а пише»! Струнка, волосся зібране в косу і як сарна гнучка, здалеку видно!
Пішла неспішним кроком, та чим далі то все швидше й швидше. Росою вкрилося чоло. Зійшла з доріжки й розпустила косу. Стріпнула головою, по плечах розпустивши густі коси. І наче б і не сталося чогось такого, та враз її помітили усі.
Тихенько припинились балачки у залі, всі якось дружно перейшли у ту його частину, де дівчина гантельки взяла в руки. А руки, наче дві лозини, тендітні, довгі, сплелися в одну, за голову гантельку опускають. Старається дівча й не помічає, що козаки, всі як один, навколо неї наче яструби шугають. Той походжає гордо, як павич, той, наче індик випинає груди, а той набрав собі стільки млинців на штангу, що ледь’му очі не вилазять! Усе довкола промовляє, мовляв, дивись-но, чічко, які довкола легіні та й без уваги пропадають.
Повисолоплювали хлопці язики, слину вже не встигають витирати. А милуватись, слава Богу, було чим. Юні перса крізь майку випирали, немов невільники, що рвалися з галери на свободу. Сідниці, з кожним присіданням, примушували козаків зітхати скрушно, а ніжки… про ніжки ті могли б співати пісню кобзарі, але не було поряд ні бандури, ані кобзи, та й кобзарів, звичайно, не було.
Були слабкі та немічні створіння, що мускусом заповнили спортзал, забувши про свій прес і тріцепс, і навіть про свій дельтовидний м’яз. Пропав і страх і сором, їм на заміну хіть прийшла. І погляди ті хтиві вже стали помічати й інші молодиці у спортзалі. Лиш не вона. Та тільки до моменту, коли для вправи не підійшла до дзеркала. І там відбилося усе: і погляди, і пошепки оцінки, і смакування, і навіть жести непристойні.
Вмить зашарілася! Із ямочками щічки вкрилися рум’янком, від зайвої уваги якось незручно стало і збилось дихання, за гирю зачепилася ногою та ледь не впала. Зі всіх боків підбігли хлопці, чи все гаразд і чи не треба допомоги? А та не знає, де подіти очі…
Йшла зі спортзалу, тримала голову високо! Тримала спинку рівно, бо знала, що витріщаються на неї через вікна харцизяки! Ніщо не видавало хвилювання, ніхто й не знав, як десь у грудях, дрібненьким тактом билися литаври серця.
Прийшла додому. Матір з порогу бачить, що вернулась геть зовсім не такою, як ішла. «А що там, дівко, у спортзалі? Бува, не залицялись хлопці?» - пита у доньки. А те дівчисько ховає посмішку в долоньці: «Та що ви, мамо! Тим бугаям тільки гантелі в голові!» - І очі десь убік відводить. А очі ж мамі не набрешуть!
«Дивись на неї! Прийшла, як кицька, що сметани гладущик з’їла! Ти б так ото з науки, з інституту з такою пичкою приходила – ціни б тобі не було! - трохи промовчала і знову: - Завтра підеш?»
- «Піду!» - і чкурнула у кімнату.
Матір зітхнула, подивилася услід, потім на дзеркало свій погляд перевела і враз, без зайвої на те причини, стріпнула головою, по плечах розпустивши густі коси.

© Сергiй Притула

Tags: Україна, мова
Subscribe

Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment