vnukbanderivca (vnukbanderivca) wrote in bitter_onion,
vnukbanderivca
vnukbanderivca
bitter_onion

Ще один висер. Не втримався, вибачайте

Originally posted by semesyuk at Ще один висер. Не втримався, вибачайте
Дивіться (кого це їбе взагалі).

У нас забагато абсурдного або ж такого, що ним здається. І лише через те, що ми невірно оцінюємо ситуацію і своє місце у світі. Ба навіть не у світі вопше, а у затишному східноєвропейському куточку. Ось приклад, що виглядає насправді доволі прозоро, хоча тупо нами не усвідомлюється.

Часом кажуть, що у нас свої мало підтримують своїх, чомусь ми такі хуйові жлоби, це наша біда. Не те що інші (тут далі йдуть приклади інших нормальних суспільств).
Так давайте розберемося, хто ж такі ці свої. Очевидно, що свої це ті, хто підтримує своїх. Інакше як визначити - свої вони чи не свої? Не по пачпорту ж? Ось і виходить, що кількість, масштаб нації звужується на порядок, чітко згідно оцих процесів з підтримки своїх. Тобто в межах нашого колективу все нормально, бо він й існує завдяки взаємній підтримці. Процеси йдуть природним чином. Просто інші, ті хто не підтримує своїх, вони не свої. Отака несподіванка. Це не які-то хуйові жлобкуваті свої, котрих треба переконувати в чомусь, ні. Це окрема формація, у них там свої справи паралельні нашим, скажімо.

Тому за всіма прикидками українців за своєю реальною кількістю, тобто кількістю людей, що так чи інакше купкуються і мають спільний інстинкт, значно менше ніж здається на перший погляд. Плюс вони розкидані по країні більшими або меншими анклавами, від великих міст типу Львова, до невеличких громадок або спільноток посеред паралельної реальності як у Запоріжжі, приміром.

Виходить така колізія, що до початку 21 століття ми як народ дійшли у дуже урізаному вигляді. Насилу продерлися, насправді, але ж дійшли, бо не всі змогли проскочити, а багатьох і слєд простил. Ми - це така собі демоверсія нації, котру ще треба заново прокачати. Прокачка й відбувається, просто на очах і доволі успішно.

Я просто хочу ще раз проакцентувати - скидається на те, що чисто фізично нас менше, ніж ми собі уявляємо. І якщо це вдуплити, то багато що стає на свої місця. І те, що ми не маємо достатньої кількості своїх еліт на таку велику територію, і те, що наклади україномовних книжок не по сто тисяч, а по п'ять, по десять. І не тому, що вони нікому нахуй не потрібні. Ті кому вони не потрібні, це конкуруюча з нами спільнота, теж переважно місцева, але народжена у 20 столітті проектом УРСР. Народ без назви, бо поки він себе не усвідомлює, і тому там з підтримкою своїх своїми ще гірше. Поросто їх дохуя. Втім вони є, і це не московити.

Ми ж у свою чергу, маємо потужний інстинкт реваншу, і маємо його приблизно з кінця 18 століття, коли наїбнулися останні гетьманські інституції. Елементарно хочемо повернутися на свої ж власні позиції у власній хаті, що наче як логічно.

Але поки нас не було (умовно) то сюди заселили якихось сука лівих чуваків, у яких уже народилися діти. І так просто їх не випиздячити, бо вони сприймають все це як свою домівку, а нас як якихось дивних сумашедших зайд. Типова драматургія - повернувся з війни, а в хаті хтось сидить і при тому давно.

Ось вам і підґрунтя для майбутнього конфлікту. Квартірний вопрос, по суті діла.

П.С.
Мова не про чистопородність.
Subscribe
Buy for 50 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments