Было это в Киеве. Москвы тогда, разумеется, не было.
Это все, что надо знать про православие на территории СССР.
Володимир Пушкарук
2 ч. ·
Розійшлися
Навколо дивитися тошно. Не можу більше чути розмови про чергові зашквари зелених. Вчора он нагнули поліцейських, які посміли затримати п'яне бидло - депутата від «Слуг народу».
Хріпатий гном впевненими кроками йде до диктатури. Не тому, що харизматичний. І не тому, що крутий. Ні. Він просто зрозумів, що термін його президентської каденції закінчується. А накосячив Членограй на кілька дуже довгих тюремних термінів. Додамо сюди те, що він смачно харкнув у Байдена і його сім'ю. Земна куля велика, а бігти чмошникові, крім Росії, по суті нікуди. Скатертиною дорога. Їм з Януковичем у підмосковній Барвисі буде про що поговорити довгими зимовими вечорами...
Тьху ти. Знову я завівся. Не хочу.
Пост про інше.
Колись я написав коротеньку історію. Наші (справжні наші, з 25%), мої знайомі, відпочивали у Португалії. Там свинособачого бидла менше, практично, зовсім немає, тому що дорожче. І взагалі, Португалія це щось. Але зараз не про те.
Жили у районному містечку, майже селі, на березі моря. Щовечора ходили до кабачка на неймовірну місцеву рибу і морепродукти і смачне вино практично задарма.
До них звикли. Знали, хто і звідки. Якось раз господар вирішив зробити компанії співвітчизників приємне. І включив пісню. Українську, так. Російською мовою. «Он выходил с под Иловайска»...
Наші встали. Жінки відразу у рев. Мужики трималися. Хтось із місцевих сказав - це їхня військова пісня про загиблих і живих героїв.
ВЕСЬ КАБАК встав і так дослухав пісню до кінця. Наших обіймали. Щось говорили всі разом...
Наші гуділи до ранку. Співали гімн і інших НАШИХ пісень.
Тепер ця історія практично 1 до 1 повторилася у Туреччині.
Тут багато всього. По-перше, росіянам НІКОЛИ не зрозуміти пісень з нашої з ними війни. Вони, коли присутні при такому, виглядають, як ідіоти. Ну не їх це. Розійшлися ми. Назавжди. «Два мира – два Шапиро».
По-друге. Я... Ковбасить мене, звичайно. Але знаєте, що? Плювати. Ніколи їм нас не зробити. Це ми їх зробимо. І дуже скоро. Ух, як же я відтягнуся!
Життя складається не тільки із зеленої цвілі. Гарне у житті є, є. І майбутнє у країни, у наших дітей є. І надія. А наші герої, живі і загиблі, з нами поруч і нас не зрадять.
Вибачте за емоції.
У передчутті осені
Ваш веселий і злий, Володимир Пушкарук
