Кастанеда об этом ничего не писал… (ukurainajin) wrote in bitter_onion,
Кастанеда об этом ничего не писал…
ukurainajin
bitter_onion

Котляревського до відповіді! (дія друга)

Вагався, чи слушно публікувати цей аматорський розгляд заімшілого вузкоспеціального непотребу до спільноти. Люди на кафедрі розглядають нагальні питання, нащо їм це?! Однак я потребую сторонньої думки. До того ж тут присутній деякий наочний матеріал зі сфери мозкозамилювання, над нарисами загальної теорії якого я працюю у якості вільновідряжденого.

Originally posted by ukurainajin at Котляревського до відповіді! (дія друга)
Оскільки процитоване у попередньому записі «дослідження», як з'ясувалось, вельми поширене Інтернетом, все ж таки розберу деякі маніпулятивні моменти з нього. Візьму, наприклад, ось цю варіацію.

По-перше, заголовок: „Украинский классик не знал украинского языка“. Звісно, він і не міг знати української. Тому що саме він стоїть у витоків сучасної літературної традиції. Тут відбувається змішування понять літературної мови і народних говорів. Розвиток української літературної мови був заборонений російською владою. До XVII століття літературною і писемною мовою взагалі були варіанти церковнослов'янської з домішками місцевої лексики.

„Если посмотреть на оригиналы изданий его сочинений, которые тщательно утаиваются от читателей, то видно, что, действительно, язык литератора значительно отличается от украинского.“
Не певен, що хтось приховує «оригінали», бо скани другого видання (1808) можна доволі легко завантажити. Але подивімось на уривок з указу Петра Першого 1719 року «О скаскахЪ», як його надруковано в збірці указів 1721:

„(5) ВЪ прїкладыванїи рукЪ, велѢть вЪ вышепомянутыхЪ скаскахЪ подпїсыватца всѢмЪ, сЪ такїмЪ крѢпкїмЪ подтверженїемЪ, что вЪ тѢхЪ своїхЪ скаскахЪ всякои протївЪ вышеобьявленного напїсалЪ самую истїнну, не утая ни едїныя мужеска полу душї. (6) А ежели отЪ кого изЪ нїхЪ явїтца, какая вЪ душахЪ утаїка, и за тобЪ учїнїть прїкащїкомЪ, старостамЪ, и выборнымЪ людемЪ, всѢмЪ смертную казнь, безЪ всякои пощады... ...взять на Государя, тѢхЪ людеи, [ которые отЪ нїхЪ вЪ помянутыхЪ скаскахЪ утаены, ] и на оныхЪ протївЪ чїсла ихЪ выдѢля, всѢи тои деревни, вЪ которои такая явїтся утаїка, изЪ дачь земли равную часть, что на нїхЪ прїналежїтЪ по розмѢру, безЪповоротно: и то утаѢное отдано будетЪ тѢмЪ комїсаромЪ, которые ради оного АрмѢискїхЪ полковЪ расположенїя, и свїдѢтельствованїя душЪ, опредѢлены будутЪ, или другїмЪ доносїтелямЪ, отЪ которыхЪ вЪ томЪ подлїнно кто облїченЪ будетЪ.“

Омину питання того, що тут дуже кумедна, як на сучасну російську, орфографія. Загальний зміст цього тексту, наче, зрозумілий. Але, будь ласка, перекладіть його без спрощень сучасною канцелярською мовою, а ми тоді порівняємо. Це навіть не стильові чи словникові відмінності — самий спосіб висловлення думки за 300 років помітно мутував. Так помітно, що я і не очікував.
Таким чином, підлог тут виходить з припущення, що мова чомусь має залишатись довіку незмінною і не зазнавати жодної еволюції. До того ж, у авторів не пояснюється, у чому полягає «значительно отличается». Мені як якому-такому носію мови це не очевидне. Це маніпулятивний елемент.

„5-я и 6-я части, имеющиеся сейчас в «Енеиде», написаны после смерти Котляревского каким-то другим автором.“
Це взагалі безпідставна заява. Існують письмові свідоцтва про завершення ним 5-ї і 6-ї частин у 1821 і 1827 роках відповідно. Повний рукопис, який Котляревський продав незадовго перед смертю за 2000 «ассигнационных рублей», дійсно, був виданий лише у 1842.

„Ознакомление с оригиналом 1-го прижизненного издания поэмы показывает, что сейчас, в XX-XXI веке, её текст фальсифицирован — переведен на современный украинский язык и выдаётся за подлинный текст поэмы Котляревского.“
Далі наводять скани видань 1798 і 1980 для порівняння. Я не розумію, чому «літературні викривачі» згадують лише перше чи друге видання, які були здійснені без згоди автора. Тобто розумію, бо інакше вже не так зручно буде розповідати про «фальсифікацію». У 1809 році Котляревський самостійно перевидав відкорегований рукопис, додавши до нього четверту частину. Я не знайшов цієї копії, натомість я маю копію збірки 1862 (та сама, де яті вже відсутні). Тож порівняймо, як нам радять правдоруби:
1798 1862 1980

Доки не побачу видань 1809 або 1842, я можу погодитись виключно з тим, що «фальшування» (або «переклад українською») відбулося щонайменше на річницю скасування кріпацтва, за сприяння Пантелеймона Куліша. До речі, а у чому-таки полягає цей «переклад українською»? Якщо я правильно зрозумів авторів, то у підлаштовуванні слів до словникової орфографії. Ну тут, як я вже казав, варто спитати, чому Фонвізіна видають згідно з більшовицькими правилами? Чи не тому, що письменну людину треба виховувати за нормами сьогодення? Едина річ, яку я мушу визнати щодо «фальсифікації» у поданому прикладі і яка викликає мій власний подив, не має відношення до «українізації». Бо з мовної точки зору важко назвати українізацією заміну рядка „Щоб на дорозі не зомліли“ на „Щоб на путі не ослабіли“. На мій погляд, ця заміна, навпаки, виглядає більш близькою до сучасної російської. Коли і чому це відбулося, я поки що не з'ясував.

„Чтение оригинала показывает, что на самом деле Котляревский писал на русском языке, уснащённом множеством простонародных слов и местных выражений, — современный городской читатель воспринимает его как сильно искажённый русский.“
Сучасний російський міський читач сприймає сучасну українську мову як сильно спотворену, наповнену сільським жаргоном російську. Особливо коли має справу з якимсь суржиком. Про це волають на кожному розі. Я як сучасний міський читач навіть у виданні 1798 року бачу не викривлену російську, а застарілу українську, яка більшою мірою українська, ніж східний суржик. Тобто це взагалі не науковий аргумент, а справа обізнаності і смаку.

„Языком И.П.Котляревского (1769—1838) был не украинский, а малороссийский. Так, по крайней мере, считал автор, и так обозначал язык своих сочинений на титульном листе своих прижизненных изданий. Фразы «украинский язык» он не знал и не употреблял.“
Країни з назвою Україна теж тоді не існувало. І взагалі колись люди в широкому значенні йменували себе за вірою. Тут можна лише порадити ознайомитись з історією походження і застосування цього терміну. Згадування цього питання, коли воно нічого не додає до розкриття теми, у багатьох випадках свідчить про політичне підґрунтя розповіді. Чи то я зараз такий розумний, коли ми за останні роки наїлися цього лайна? Може у 2011 це ще було свіжим і вагомим аргументом?

І наостанок дуже кумедний момент з «більш повного дослідження», на яке посилаються наші викривачі. Після того, як в ньому розповіли оце все про спотворену російську мову і більшовиків, після того, як порахували словниковий склад і кістки сучасному правопису, після того, як навчили нас правильно вимовляти літери у виданні 1798 року, автори закінчують свою працю висновком, що ніякої «Енеїди» Котляревського, пєрєложеной на малоросійскій язик, взагалі не існувало. І ще протягом цілої сторінки переконують нас, що все це пізніші вигадки невідомих «малороссиянцев». Як то кажуть, все, хлопці, розходимось!

Підсумовуючи, вся ця тема з Котляревським виглядає відверто пропагандистською, з купою сумнівних прийомів. Тому думкою її прибічників не варто взагалі перейматись. Хай вішають собі у хаті чергову китайську цяцьку з написом «made in ruissa» чи бідкаються по кухнях, що «украинских школьников кормят наглой ложью». Ані мій подарунковий екземпляр цього твору, ані чудовий мультфільм гіршими не стануть. Я лише ніяк не доберу розуму, нащо вони перекладали «Энеиду» Котляревського російською? Не замінювали дореформені «ѣ» та «і» на «е» та «и», а саме перекладали з української. Оці Бражнін, Худєнскій, Потапова…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments